Надія Кузьмичова з Міністерства освіти і науки: Втрати в освіті становлять істотну загрозу для подальшого розвитку нашої держави.
Війна суттєво трансформувала освітній процес в Україні. Як відбуватиметься навчання для тих, хто евакуювався в інші регіони або за межі країни? Які інновації очікують на учнів та вчителів? Чому важливо вжити всіх заходів, щоб діти знову сіли за парти? Відповіді на ці запитання в інтерв'ю для РБК-Україна.
Внаслідок війни система освіти зіткнулася з викликами, які ніколи не виникали за весь період української незалежності. Безліч навчальних закладів було знищено внаслідок ракетних атак. Діти разом із батьками, рятуючись від небезпеки обстрілів, роз'їхалися в різні куточки країни та за її межі.
Дистанційне навчання, яке раніше сприймали як щось нетипове, стало для багатьох єдиним виходом отримати знання. Хтось зовсім перервав зв'язки з українськими школами і тепер вчиться в Німеччині чи Польщі. Там, де у школах відновили очне навчання, діти з вчителями спускаються у сховища щоразу, коли звучить сигнал тривоги.
Незважаючи на всі труднощі, 40 тисяч дітей продовжують навчатися в українських школах в онлайн-форматі, навіть під час окупації. В Міністерстві освіти і науки наголошують, що важливо зберегти цей цінний зв'язок, аби після звільнення територій діти залишалися ментально пов'язаними з нашими реаліями.
Обговорення втрат в освітній сфері внаслідок масштабної агресії Росії та заплановані зміни в українських школах під час війни - у бесіді з заступницею Міністра освіти і науки України Надією Кузьмичовою.
- Яким чином війна вплинула на освітній рівень дітей? Чимало з них вимушені залишати заняття через часті переїзди. Які наслідки це матиме для їхніх знань та вмінь у майбутньому?
- Наслідки освітніх втрат, які вже бачимо сьогодні, надзвичайно серйозні. За даними PISA-2022, рівень знань українських підлітків відстає щонайменше на два роки від потрібного рівня, і це сигнал тривоги для всього суспільства. Освітні втрати не просто позначаються на індивідуальному розвитку дитини - вони в перспективі можуть стримувати економічний та соціальний прогрес цілої країни.
Внаслідок вимушених переселень і пропусків занять під час війни багато дітей не змогли отримати необхідні знання та практичні навички. Це не лише стосується академічних оцінок; йдеться про розвиток соціальних навичок та особистісних якостей, а також про професійні можливості в майбутньому, які можуть залишитися нереалізованими.
Світовий банк прогнозує, що освітні втрати можуть призвести до значних фінансових втрат для цих учнів, які в сумі можуть досягати мільярдів доларів протягом їхнього життя. Це становить серйозну загрозу для нашого людського капіталу та загального розвитку країни. Наразі ми займаємося розробкою стратегії, що забезпечить повернення дітей до традиційного навчання. Це не просто тимчасове рішення, а наше зобов'язання перед майбутнім нації. Це наш шанс надати дітям необхідні знання, навички та впевненість, критично важливі для їхньої успішної реалізації в житті та для стабільного майбутнього України.
Протягом часу великої війни в Україні відбулося суттєве зменшення та зміна демографічної ситуації. Яка кількість навчальних закладів була закрита в Україні під час цього періоду? Існує безліч свідчень про те, що в деяких сільських школах залишилося всього кілька учнів, які різняться за віком, що ускладнює їх навчання в рамках одного класу.
Для того, щоб проаналізувати зміни у чисельності шкіл в Україні з моменту початку повномасштабної війни, варто порівняти статистичні дані на початку навчального року до і після цих подій. Наприкінці 2022/2023 навчального року функціонувало 12,930 закладів загальної середньої освіти, тоді як на кінець 2023/2024 навчального року їх стало 12,592. Це свідчить про зменшення кількості шкіл на 338 за один навчальний рік.
Станом на вересень 2024 року в Україні функціонують 12,268 навчальних закладів. Найзначніші скорочення зафіксовані в Запорізькій області, де закрилися 65 шкіл, а також у Тернопільській, де скорочення становило 34 одиниці. Ці зміни відбуваються на фоні укрупнення освітніх установ у зазначених регіонах. Водночас, в столиці, Києві, кількість шкіл зросла на 11, а в Кіровоградській області додалося дві нові школи.
Зменшення кількості шкіл, які працюють, також повʼязане з окупацією. Частина шкіл на окупованих територіях через це перебуває на простої. У Київській області кількість шкіл не змінилася.
Зображення: Через вимушені переміщення та прогалини в освіті численні діти не змогли здобути необхідні знання, - зазначила Надія Кузьмичова.
Війна принесла значні втрати в освітній інфраструктурі через обстріли та бомбардування. Від початку бойових дій постраждали 3524 заклади освіти, з них 360 зруйновано повністю. Це 14,81% від усіх закладів освіти. Серед постраждалих - 1663 школи, з яких 201 втрачена повністю.
Найбільше школи зазнали руйнувань у Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Київській, Херсонській, Миколаївській, Луганській, Сумській, Чернігівській областях та столичному Києві. В даний час 879 навчальних закладів розташовані на тимчасово окупованих територіях.
Яким чином війна вплинула на освітній процес у школах? Сьогодні деякі учні навчаються в режимі онлайн, тоді як інші зовсім припинили навчання.
Однорідність учасників навчального процесу, яка спостерігалася до 24 лютого 2022 року, більше не існує. До пандемії COVID-19 ми звикли до традиційного формату роботи в школах. Учні приходили на заняття, вчителі проводили уроки, і всі ми навчалися в однакових умовах. Хоча існували й альтернативні форми навчання, такі як індивідуальні чи сімейні екстернати, їхня кількість була обмеженою.
Зараз через широкомасштабну війну ми маємо ситуацію, коли у класах вчаться одночасно чотири різні категорії дітей. Це значить, що вчителю у класі треба витрачати в чотири рази більше часу.
В цілому в Україні відновили навчання офлайн у більше ніж 80% закладів освіти. Це може бути суто очне або змішане, коли чергуються години: в один тиждень вчаться очно молодші діти, другий тиждень - старша школа. Тоді інші вчаться дистанційно. Але це ми теж зараховуємо плюс-мінус до очного, бо у дітей є хоча б періодичний доступ до класу. Це перша категорія учнів.
Друга категорія - діти, які вчаться дистанційно і рахуються в цьому ж класі. Через війну багато людей змушені були переїхати в інші міста і села. І в класі умовної полтавської школи, яка відновила очні заняття, можуть сидіти діти, які ось прийшли за парти. А з ними на уроці дистанційно може бути ще 3-5 дітей, які переїхали в інші регіони.
У цьому ж класі можуть навчатися умовно п'ятеро дітей, які знаходяться за межами країни. Це третя категорія учнів. Хоча їх можна вважати дистанційними, вони часто не мають можливості відвідувати заняття через те, що в цей час проходять уроки в умовній школі у Варшаві.
Четверта категорія охоплює дітей, які навчаються в дистанційному режимі з тимчасово окупованих територій, і які також є учнями наших шкіл. Викладачеві в цій ситуації дуже важко, оскільки він одночасно працює з учнями в класі та з тими, хто підключається онлайн з інших регіонів. Це створює дві окремі аудиторії, кожній з яких потрібно приділити увагу. Це надзвичайно складно, адже одна з груп завжди ризикує втратити увагу, залученість у навчальний процес або можливість спілкування з однолітками.
Навчальні заклади, де це можливо, знову переходять до традиційного формату навчання. Однак, ми вже вступаємо в третій навчальний рік, що проходить під час війни, і не можемо називати це нормальним. Вчителі стикаються з незвичними для них умовами, що створює додатковий тягар. Це, у свою чергу, негативно вплине на якість освіти для учнів.
Це справжнє випробування. Його слід щиро визнати та правильно відреагувати. Варто обговорити необхідність розподілу всіх цих груп учнів на окремі класи або форми навчання. У випадку очного навчання, викладач повинен зосереджуватися виключно на учнях, які присутні в класі. Дистанційне навчання ж має проводитися в спеціально створених для цього онлайн-класах.
- Яким чином на практиці реалізується це розведення?
Припустимо, у школі в Полтаві існує два п'ятих класи, кожен з яких налічує по 24 учні. Один з цих класів стає очним, у ньому навчаються діти з обох груп. Однак фізично на заняття приходять лише 20 учнів. Уроки проводять ті вчителі, які працюють з цими учнями. Ті ж учні, які навчаються в тому ж році, але з різних причин не повернулися до Полтави, продовжують навчання в дистанційному форматі.
Зображення: Основна мета ініціативи "Школа офлайн" – повернути 300 000 учнів до навчання в класах.
Є й ті, хто, наприклад, переїхав до Ужгорода, але з незрозумілих причин не відвідують місцеву школу. Вони продовжують навчання дистанційно. Їм потрібно займатися окремо від тих, хто наразі знаходиться в класах. Якщо це можливо за умовами навантаження, ті ж викладачі можуть вести заняття. Проте важливо, щоб всі ці групи навчалися окремо одна від одної.
Навчання різних категорій учнів у різних форматах буде обов'язковим з 1 вересня 2025 року.
Чи будуть розділені ті студенти, які наразі знаходяться за межами країни?
- Вони не можуть під'єднуватися до занять в той час, поки йде урок в українській школі. Бо вчаться у місцевих школах. Для цієї категорії запроваджений ще в 2023 році українознавчий компонент (скорочена програма,за якою діти можуть вивчати предмети, яких немає в закордонних школах - ред.).
Це створює умови для дітей, які знаходяться за межами країни, вивчати лише українську мову, літературу, історію, правознавство, географію, а в старших класах - предмет "Захист України". Інші дисципліни учням зараховуються автоматично. Для вчителів підготовлені спеціальні рекомендації щодо цього процесу.
Українознавчий компонент - це не тільки про освіту. Це ще й про зв'язок дитини з нашою державою. Так, ми пропонуємо в чомусь іти на компроміс. І в основі цього компромісу лежить довіра. Ми довіряємо французькій, польській, будь-якій іншій школі, яка поставила оцінку учню. І радимо зайвий раз не тестувати дитину, не створювати додаткових оцінювань, щоб переконатись, чи відповідає ця оцінка дійсності. Бо результат від цього який? Дитина відмовляється від навчання не в польській школі, а в українській.
У наших педагогів, здається, є певна логіка, адже ми всі прагнемо забезпечити дітей якісними знаннями. Проте Україна ніколи не стикалася з такими масштабними міграційними процесами. Тому у освітній політиці важливо враховувати аспекти, які зміцнюють зв'язок людей і їхніх родин з Україною.
Яким чином це позначиться на виборі тих, хто наразі перебуває за межами України – повертатися додому чи залишитися?
- Учень може зараз не повернутися в Україну і не продовжувати навчання в технікумі чи в університеті. Але він матиме атестат, який залишає йому цей зв'язок і можливість продовжити навчання в Україні в будь-який момент. Це залишає йому право скористатися цим атестатом, вступивши на навчання десь у західному вищому навчальному закладі, якщо там є квоти для українців. І він буде відчувати, що йому Україна дала додатковий бенефіт в його траєкторії.
Цей аспект може принести нам вигоду в майбутньому. Наприклад, це може бути інтелектуальна інвестиція в Україну, коли людина відкриє бізнес на нашій землі. Або ж цей учень може стати нашим представником в іншій країні, допомагаючи просувати інтереси нашої держави. Отже, тут існує досить тонка межа.
Це не значить, що вчителі, тестуючи учня, не праві. Але у підсумку це має більше негативних впливів саме для України в цілому і для нашої системи міністерства освіти, аніж те, що ми в якихось питаннях підемо на компроміс і спрощено зарахуємо бали, які виставили в інших державах.
Вихід дитини з освітньої системи означає також відхід від українського контексту та суспільних процесів у країні. Якщо мати виїхала за кордон разом із дітьми, а батько залишився в Україні, ймовірно, що вони іноді відвідують батьківщину. Проте, навіть такі візити призводять до втрати зв'язку з контекстом. Це особливо відчутно для тих, хто не має можливості повертатися додому.
- Скільки дітей фізично перебуває на тимчасово окупованій території, але вчиться в нашій системі освіти?
Це більше ніж 40 тисяч дітей. Основна відмінність від тимчасової окупації 2014 року полягає в тому, що на так званих "давно окупованих" територіях відсутні освітні заклади, що ускладнює моніторинг цих дітей в нашій освітній системі. Ці цифри виглядають досить невеликими. Натомість, на територіях, які були окуповані після 2022 року, існують навчальні заклади, які змінили своє фізичне місцезнаходження, але юридично залишаються зареєстрованими за попередніми адресами.
Наприклад, одна з шкіл з Енергодару проводить уроки в онлайн-форматі в Києві, а заняття проходять дистанційно. Численні учні цієї школи розташовані в різних куточках України, а деякі перебувають за межами країни. Існує також група дітей, які залишилися в окупованому Енергодарі.
Фото: Продовжувати вчитися онлайн, якщо ви переїхали до Львова або Ужгорода - дуже негативна тенденція, бо дистанційна освіта програє очній, - заступниця міністра
Для цієї групи дітей були внесені корективи в правила індивідуального навчання. Однією з форм є педагогічний патронаж, за якою вчитель розробляє персоналізований навчальний план для кожної дитини.
Цим ми мінімізуємо профанацію, коли дитина числиться в класі українському, але насправді вона так само не може виходити о 9-й ранку на навчання. Бо, ймовірно, вона ходить в окупаційну школу. І в нашій системі освіти вчитель під таку дитину підлаштовує графік, який зручний для неї. Це те, що вже запроваджено. І області, де території тимчасово окуповані, можуть тестувати цю можливість.
Раніше з цими дітьми було так само, як з дітьми за кордоном. Вони числяться, і очевидно, не ходять на навчання. І вчителі у свій вільний час - суботній, вечірній, - виходять з ними на зв'язок, переписуються, перевіряють завдання. І це знову подвійне навантаження для вчителів.
У системі педагогічного патронажу оплата праці вчителя має свої особливості. У традиційних умовах вчитель отримує заробітну плату залежно від кількості класів та їх навантаження. Проте в даному випадку розрахунок і нарахування годин проводиться з урахуванням кількості учнів. Наприклад, якщо в початковій школі є 5 дітей, що перебувають під педагогічним патронажем, то навчання цих учнів еквівалентно 20 годин. Це більше, ніж стандартна ставка, яка становить 18 годин на тиждень.
Це дає змогу більш ефективно використовувати навантаження вчителя, дозволяючи зосередитися на роботі з конкретними групами учнів. Важливо, щоб ці групи отримували окреме фінансування та враховувалися в розрахунках освітньої субвенції. Раніше ця робота вважалася додатковим навантаженням, через що школи неохоче впроваджували екстернатні форми навчання, оскільки фінансування за них не було передбачено.
Так само як українознавчий компонент для дітей за кордоном. Він додатково не оплачувався. Тому його й неохоче у школах запроваджували. Вони це сприймали як такий собі факультатив. Тому реагування на виклики війни - діти за кордоном мають вчитися і обліковуються окремо. Як і діти з тимчасово окупованих територій. А вчителю ми пропонуємо адекватний інструмент оплати за цю роботу.
Це має величезне значення для збереження українського контексту для дітей, які живуть в умовах окупації. Це також може відбиватися на їхніх родинах. Дитина, яка навчається в українській школі, здатна позитивно вплинути на своє оточення. Завдяки цьому, коли настане час деокупації, ми будемо мати, принаймні, певну групу дітей, які володіють українською мовою, розуміють культурні контексти та активно залучені в українське середовище. Це стане важливим ресурсом для тих дітей, які в подальшому прагнуть вступити до вищих навчальних закладів в Україні.
- Чи відома кількість дітей, які не тільки вчаться за кордоном або в Україні дистанційно, а скільки їх загалом виїхало за кордон? Минулого року міністр освіти Польщі казав, що цих даних немає ні в ЄС, ні в Україні.
Ми використовуємо автоматизований інформаційний комплекс АІКОМ.
освітнього менеджменту - ред.). Ми можемо аналізувати кількість студентів, які навчаються в очному режимі, а також тих, хто проходить дистанційне навчання за кордоном. Для забезпечення достовірності цих даних необхідно здійснити обмін інформацією з прикордонною службою. Проте навіть це не дозволяє точно визначити, в якій саме локації знаходиться дитина.
За даними, які ми маємо в нашому АІКОМі, де є картка-профіль учня, за кордоном перебувають 331 903 дітей. Там теж є певна похибка, до 10%. Це діти, яких ми бачимо в системі освіти. Тих, хто реально перебувають за кордоном, більше. Бо частина вже вийшла з нашої системи освіти, вони зробили вибір в бік іншої країни і вже не навчаються у нас.
Зображення: В Україні відбуваються суттєві зміни в підході до розробки шкільних підручників. Старі методи лише приховували традиційний підхід під новою оболонкою.
На жаль, ми не маємо точних даних про кількість дітей, які знаходяться за межами нашої країни, і жодна європейська держава також не володіє цією інформацією. Відсутність кордонів всередині Європейського Союзу дозволяє дітям, які перетинають наші кордони, отримувати освіту в будь-якій з країн ЄС. Проте, обмін інформацією між європейськими країнами відсутній.
Певні дані дає ООН. Але там можуть порахувати тих самих дітей двічі. Коли ті вчилися у Польщі, а тоді переїхали, скажімо, до Німеччини. І тоді виходить дублювання даних по одній дитині в європейській країні.
Якою мірою діти за межами України покидають нашу освітню систему та обирають міжнародні навчальні заклади замість українських?
Вихід з освітньої системи відбувається з об'єктивних причин. Серед них — діти, які завершили навчання в 11 класі. На жаль, ми не можемо надати точні дані про масштаби цієї проблеми, оскільки не маємо верифікованої інформації. Щоб отримати чітке уявлення, потрібно розрахувати, скільки учнів "випало" з системи, окрім тих, хто просто закінчив школу. Важливо дійти висновку, що мова йде саме про тих, хто навчався, але в певний момент вирішив припинити освіту.
Ми спостерігаємо тенденцію до зменшення, однак це зменшення не завжди свідчить про вибір на користь іншої країни. Порівнюючи статистику минулого та цього року, ми не спостерігаємо суттєвого зниження кількості учнів. Окремі випадки у контексті великих цифр не є надто помітними. Як і раніше, головною причиною припинення навчання залишається закінчення 11 класу.
Водночас, безсумнівно, що кількість учнів у початковій школі зменшиться. Якщо сім'я покинула країну у 2022 році, а дитина лише тепер досягла віку для вступу до першого класу, то, найімовірніше, вона розпочне навчання за кордоном. У нашій освітній системі, ймовірно, вона не навчиться.
Закордоном важко знайти навчальні заклади, що пропонують українську освітню програму. Чи з’явиться більше таких шкіл у найближчому майбутньому?
Відкриття фізичних шкіл за межами України є досить складним і витратним процесом. Проте, ми маємо державну Міжнародну українську школу, яка пропонує екстернатну форму навчання. Це дозволяє дітям, що проживають за кордоном, отримувати освіту за українською навчальною програмою в індивідуальному форматі.
І ось МУШ акредитує школи, недільні школи або громадські організації, які надають освітні послуги поза межами України. Там діти можуть вчитися очно. Якщо осередок уклав договір з Міжнародною школою, далі ті діти проходять атестацію і отримують атестат українського зразка на базі МУШ, навчаючись у цих осередках.
Розвиток таких освітніх осередків є одним із ключових стратегічних пріоритетів МУШ, яка наразі проходить етап візійного оновлення. У планах закладено розширення можливостей, щоб МУШ могла навчати дітей не лише в екстернатній формі, а також дистанційно, охоплюючи учнів за кордоном та впроваджуючи українознавчий компонент. Є й перспектива навчання дітей на тимчасово окупованих територіях. Тож, коли ми говоримо про нові школи за межами країни, ми маємо на увазі осередки, які потрібно активно розвивати.
Скільки навчальних закладів змогли повернутися до традиційного формату навчання, де учні відвідують уроки особисто?
- Зараз майже 84% шкіл працюють в очному або в очнозмішаному форматі. І близько 14% (1500-1700) закладів освіти працюють у форматі дистанційному. Є території, де навіть за наявності умов (укриття - ред.) працювати дуже небезпечно. Де близькість до лінії фронту не дозволить навіть будувати укриття. У них і умов немає, але умови - це не тільки про укриття, а й про загальну безпеку.
Проте варто чесно визнати: навіть ті навчальні заклади, які повернулися до очного навчання, не завжди мають належні укриття, і не скрізь створено комфортні умови. Після забезпечення базового рівня безпеки потрібно звернути увагу на поліпшення обставин навчання. Донори активно сприяють ремонту та оснащенню шкіл. Водночас держава вкладає значні кошти в будівництво сучасних протирадіаційних укриттів, які призначені не лише для перебування, а й для ефективного навчання. Це є стратегічно важливим пріоритетом.
Так, ці сховища мають високу ціну. Інвестиція, що доводиться на одну дитину, може становити близько 150 тисяч гривень. Проте без них ми ризикуємо, що численна кількість дітей залишиться без жодних можливостей для участі в очних заняттях.
Давним-давно встановлено, що дистанційне навчання поступається традиційній формі не лише в засвоєнні знань і навичок, але й у психоемоційних аспектах розвитку учнів. Незалежно від того, наскільки якісно та професійно організоване дистанційне навчання, воно все ж не може зрівнятися з досвідом, який отримує дитина, навчаючись у школі серед своїх ровесників.
Саме тому ми впроваджуємо ініціативу "Школа офлайн". Її мета полягає у поверненні 300 тисяч учнів до навчання в класах. Ця ініціатива складається з кількох ключових елементів. Головним з них є розвиток інфраструктури, зокрема будівництво сучасних укриттів або об'єктів з подвійним призначенням. Крім того, ми заохочуємо дітей та їхніх батьків обирати очну освіту в регіонах, що вважаються умовно безпечними.
Часто буває, коли умовна родина переїхала з Маріуполя до Львова. І дитина чомусь не ходить до львівської школи, а продовжує вчитись дистанційно вже третій рік. Хоча місця у львівських школах є, там майже всі заклади відновили роботу очно. Можна йти вчитись, але чомусь цього не відбувається.
Зображення: Викладачі стикаються з подвійними викликами, проводячи заняття як в класі, так і в режимі онлайн.
Це надзвичайно негативна і невірна тенденція, оскільки вона свідчить про внутрішню сегрегацію: ми віддаляємося від своїх співгромадян і не інтегруємося в місцеве середовище. У той же час, для дитини найефективнішим способом інтеграції є участь у шкільних заходах та активностях, що дозволяє їй стати повноправним членом свого мікросоціуму. Потрібно зосередити зусилля на роботі саме з родинами.
Тому там, де є можливість, треба виходити на очне навчання. І якби зараз вийшли на очне навчання всі діти, які перебувають в умовно безпечних територіях, це б могло бути більше 100 тисяч дітей, які наразі живуть в одному місці, а натомість з різних причин вчаться дистанційно.
Це неминуче призведе до зміни в структурі дистанційних шкіл. Адже якщо дитина з Маріуполя почала навчання у Львові, це означає, що вона залишила маріупольську школу. Водночас учень з Лисичанського ліцею може опинитися на Харківщині, де тривають бойові дії, і тому немає можливості перейти на очне навчання. Такі учні продовжують навчатися онлайн у Лисичанську. Проте, якщо ви перебуваєте у Львові чи Ужгороді, то немає підстав для переходу на очне навчання в місцевій школі.
Отже, виходить, що школи, з яких усі учні повернуться до очного навчання, просто закриють?
Ні, учні з числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) вийдуть з навчального процесу, але це не стосується всіх учнів таких навчальних закладів. Основна частина залишиться – це діти, які переїхали з-за кордону. Для них створюються окремі класи, де вивчатимуть українознавство. Серед них є й діти з окупованих територій. Якщо до них буде застосовано педагогічний патронаж, то кількість ставок для вчителів може навіть збільшитися, оскільки облік годин ведеться за кожною дитиною, а не за класом.
Яким чином вчителі реагують на ці нововведення?
Наразі регіони ставляться до цих змін з великою обережністю. Звичайно, легше сказати: "давайте почекаємо" або "залишимо все без змін". Але це не є вирішенням проблеми. Наприклад, Луганська область втратила більше 78% учнів у першому класі. Якщо ми нічого не зробимо, то за кілька років там не залишиться дітей, які б йшли до школи. Потрібно шукати нові способи для трансформації системи освіти.
Можливо, Луганська область може стати таким собі хабом дистанційної якісної освіти. В Києві є приватна школа, де 16 тисяч дітей отримують освіту дистанційно, вони продукують якісний контент. Інтерактивно, сучасно. Чому б не зробити таке на державному рівні?
У форматі дистанційного навчання можна залучити значно більше учнів, ніж в традиційних класах. Це може стати яскравим прикладом успішної реалізації онлайн-освіти. На даний момент, багато дітей не мають можливості повернутися до своїх шкіл. І навіть після звільнення цих територій, готових навчальних закладів там одразу не з'явиться.
На захоплених територіях, на жаль, нерідко можна зустріти самопроголошені "освітні заклади".
Безумовно, з часом виникне безліч нових питань. Як діяти з цими самопроголошеними навчальними закладами? Яка доля вчителів, які працювали в таких умовах? Це вже новий комплекс проблем. І хоча існує стратегія для деокупованих територій, зараз ми маємо справу зі стратегією в умовах війни. Це зовсім не те ж саме. Просто сидіти та чекати може призвести до серйозних наслідків для окупованих регіонів.
Які основні зміни для учнів ви зараз реалізуєте, зважаючи на ті, що розпочалися ще до початку повномасштабного конфлікту?
У умовах війни ми зосереджуємо свої зусилля в сфері шкільної освіти на кількох ключових напрямках на найближчий навчальний рік та в перспективі. По-перше, ми продовжуємо реалізацію реформи Нової української школи на всіх рівнях освіти. У цьому процесі ми переглядаємо деякі аспекти, а також намагаємося зменшити негативні наслідки, спричинені недостатнім фінансуванням. По-друге, важливим є впровадження нової моделі оплати праці для педагогів, яка сприятиме її підвищенню. Третій напрямок – це реагування на воєнні виклики, що полягає у забезпеченні безпеки дітей під час отримання очного навчання.
Що ж таке Нова українська школа? Це концепція, що охоплює зміст освіти, підготовку педагогів та матеріально-технічне забезпечення. У кожному з цих трьох напрямків вже відбуваються певні трансформації. Однак їх необхідно прискорити, і важливо, щоб ці зміни реалізовувалися синхронно.
Ми починаємо публічне обговорення внесення змін до закону "Про повну загальну середню освіту", який підвищить якість освіти і запропонує учням ширші можливості в старшій школі. Але це не означає, що нам треба готуватись лише до змін у старшій профільній школі.
Не слід ігнорувати той факт, що в даний момент ми працюємо з учнями 5-9 класів. Ці діти стануть старшокласниками у 2027 році. Якщо середня освіта не буде належним чином організована, це може ускладнити їх адаптацію до нового формату старшої школи. Проте це не означає, що ми повинні відкладати питання, пов'язані з початковою школою. В усіх освітніх ланках необхідно діяти синхронно, проте з різними акцентами.
У ланці з 5 по 9 клас ми вже ініціювали концептуальний перегляд підходу до викладання історичної галузі. Аналогічні зміни будуть і в інших галузях. Це те, з чим вчитель працює в класі, і що дитина споживає в освітньому процесі. Також це про оновлення підходу до експертизи підручників.
Які нововведення впливають на процес розробки підручників?
В даний момент проходить реорганізація однієї з наших організацій - Інституту модернізації змісту освіти, який тепер займатиметься питаннями, що стосуються експертизи підручників. Відтепер цю відповідальність покладено на Український інститут розвитку освіти.
Навіщо все це робиться? Має кардинально змінитись підхід до експертизи підручника, щоб не відбувалися подібні ляпи, навіть з нещодавнього (у підручнику з української мови для 7 класу надрукували карту України, на якій немає півострова Крим - ред.) Насправді, попри одіозність цього ляпу, трапляються й інші помилки. Зміст підручників насправді не відповідає концепції Нової української школи, він тільки косметично щось змінює, маскує старий підхід під новий.
Цього року вперше реалізовано апробацію підручників перед їх видавництвом. Спочатку ці матеріали тестуються в навчальних закладах, де вчителі надають свої відгуки. Видавництва та автори вносять необхідні корективи. Такий підхід зменшує ймовірність виникнення помилок або невідповідностей у змісті. Це важливий етап, що поєднує програму навчання та підручники, з якими працюють педагоги.
Яким чином трансформується процес перекваліфікації вчителів у сучасних умовах?
- Що стосується професійного розвитку вчителів, то три робочі групи напрацьовують зміни до постанови №800 "Про підвищення кваліфікації вчителів". Насправді зміни косметичні: ми не змінюємо правил, скоріше виправляємо закладені раніше помилки.
Зображення: Викладач, отримуючи фінансову підтримку, самостійно вирішуватиме, куди направити свої зусилля для перепідготовки.
Виникає необхідність у зміні правил гри. Одним із важливих аспектів є фінансування, яке держава виділяє для підвищення кваліфікації педагогів – ці кошти повинні слідувати за вчителем. Це вже було відпрацьовано під час вступу до вищих навчальних закладів: частина фінансів, залежно від отриманих балів, зараховувалася на умовні рахунки учнів. В подальшому вони самостійно вирішували, чи навчатись у приватному закладі, використовуючи свій депозит або грант, доплачуючи при необхідності, або ж обирали державний навчальний заклад.
Тут концепція залишається незмінною: вчитель, отримуючи ці кошти, самостійно обиратиме напрямок для своєї перекваліфікації. Він стає більш активним, самостійним і здатним до гнучких рішень у виборі. Наша роль як держави полягає в тому, щоб гарантувати, що пропозиції на ринку навчання відповідають визначеному стандарту якості, а вчитель міг обирати лише з надійних варіантів.
Треба створити реєстр провайдерів з певними стандартами якості. Зараз я використовую слово ліцензування, але це не означає, що це буде механізм ліцензування. Це означає, що певні критерії, Тому ще додаткова мета - це розвинути цей ринок якісних послуг.
Чи передбачено у планах підвищення заробітної плати для педагогів?
- Так, потребу зростання зарплат вчителям розуміють усі. Незважаючи на пріоритетність видатків на оборону, ми не маємо гаяти час. Треба створити новий підхід, щоб на момент покращення фінансової ситуації або при зростанні фінансової допомоги від партнерів ми могли говорити про запровадження нового підходу оплати праці вчителям.
Цей напрямок у професійному розвитку педагогів є більш стратегічним і безпосередньо пов'язаний з новими принципами винагороди праці. Він стосується можливостей, які відкриваються для особи, що обрала шлях вчителя, для її подальшого зростання в цій галузі.
Усі ми усвідомлюємо важливість досвідчених вчителів. Деякі з них постійно вдосконалюють свої вміння, а інші охоче беруть на себе роль наставників для новачків. Це безцінний внесок, але варто пам'ятати, що такий процес забирає багато часу. Це навантаження потрібно враховувати, адже не всі вчителі готові стати менторами. Існують й інші шляхи професійного розвитку, такі як створення навчально-методичних матеріалів або підручників, участь у різноманітних проектах і конкурсах. Чому це важливо? Це дозволяє уникнути одноманітності. Необов'язково, щоб усі вчителі проходили однакові етапи професійного зростання. Існують різноманітні траєкторії, і вони не завжди йдуть по прямій лінії.
В даний час вчитель має можливість накопичити 150 годин підвищення кваліфікації протягом 5 років. Проте ці години не мають чіткої пріоритетизації щодо їх використання. На жаль, це часто спонукає до вибору простіших варіантів: отримання сертифікатів без належного глибокого опрацювання теми. У майбутньому кожен зможе самостійно визначити, в яких сферах він хоче розвиватися професійно.
Це стосується гнучкості вибору, який здійснюватиме педагог, спираючись на свої сильні сторони. Це призведе до трансформації підходів до підвищення кваліфікації. Розробка концепції цих змін відбуватиметься протягом цього навчального року та наступного календарного року. Усі ці питання ми будемо обговорювати з громадськістю, а також, безумовно, з самими вчителями.
Однією з ключових трансформацій, які відбулися у школах в умовах війни, стало оновлення курсу "Захист України". Як ви вважаєте, яким чином це може змінити сприйняття світу дітьми в майбутньому?
Це одна з вагомих змін у школах. Важлива частина предмету - навички надання першої медичної допомоги, реагування в стресових, надзвичайних ситуаціях, вміння управління безпілотними засобами.
Важливою є корекція цього розподілу: хлопці отримують певні знання, в той час як дівчатам цього не викладають. Виключення гендерного аспекту є загальним трендом. Адже функція захисту є складним і багаторівневим процесом, що стосується кожного з нас. Це відповіді на виклики, які ми не можемо вибрати. Питання стійкості має формуватися поступово, через цікаві та інноваційні методи.
На сьогодні в Україні функціонує 887 навчальних центрів, де діти з різних навчальних закладів зможуть отримувати нові знання. Ці осередки будуть забезпечені сучасним обладнанням. Це не просто звичайні плакати на стінах; мова йде про технологічні рішення, які дозволяють проводити практичні заняття та тренування, в тому числі в ігровому форматі, що максимально відповідає психологічним потребам та особливостям підлітків, які є нашою основною цільовою аудиторією.
Ми сподіваємося, що новий підхід до викладання предмета змінить філософію своєї ролі і значення людини в країні. Це про відповідальність, про ціннісні речі, які нативно закладаються у старшій школі. Це готовність захищати країну і знати відповідь на питання "чому я", "чому ми". Щоб це було чимось природним і таким же логічним, як і багато інших речей, які оточують нас у житті.
