Режиссер Левицкий выразил мнение, что голливудские фильмы о войне в Украине могут не вызвать у нас положительных эмоций.

Любомир Левицький - режисер, який має комерційно успішні фільми українською мовою та співпрацює з Голлівудом.

Це він є автором першого україномовного трилера "Штольня", а також містичного трилера "Тіні незабутих предків" і комедійного фільму "Скажене весілля-3".

У період повномасштабного конфлікту Левицький перенаправив свою увагу з художнього кінематографа на створення документальних та псевдодокументальних фільмів. Саме в цей час виникли роботи "Йди за мною" та "Ми були рекрутами".

"Довгий час я створював фільми для молодіжної аудиторії, зокрема для студентів і підлітків, зосереджуючи увагу переважно на формальних аспектах. Відверто кажучи, якщо зараз згадати ці роботи, персонажі в них виглядали дещо інфантильно. Проте з початком повномасштабної війни все кардинально змінилося. Я також зазнав змін і знайшов своє призначення у військовій тематиці," - ділиться режисер.

Яка це цікава ідея — створювати фільм, у якому головними героями є справжні військові замість акторів! Якими мають бути кінокартини, що відображають сучасну війну в Україні? І чому Голлівуд досі не представив жодної стрічки на цю тему, водночас надавши "Оскар" росіянам за фільм про Навального?

Про це "Українська правда" поговорила з Любомиром Левицьким. Нижче - скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube УП.

- Ви створили безліч популярних фільмів, але коли маєте нагоду представитися, вживаєте фразу: "Я - той, хто зняв 'Штольню'". Чому саме так?

У мене є друзі, які жартома кличуть мене "Штольневич" (посміхається - УП).

Колись я сподівався, що цей фільм вийде з пам’яті, адже мені було соромно за нього, і я не бачив у ньому справжньої цінності. Проте це був перший україномовний фільм, який справив великий резонанс у свій час. Тому я так висловлююся, щоб відразу дати зрозуміти людям, про що йдеться.

У мене було багато ситуацій, коли під час спілкування співрозмовники дізнавалися, що я брав участь у зйомках "Штольні". Цей факт миттєво змінював настрій бесіди, і я помічав, як у їхніх голосах з'являлася повага.

Одного разу я мав бесіду з Катериною Ющенко, і вона розповіла про вражаючий випадок, коли її діти, дивлячись "Штольню", звернулися до Віктора Ющенка: "Тату, подивись, це - голлівудське кіно, але українською!" Це стало для нього великим натхненням і спонукало до ініціативи створення україномовного дубляжу голлівудських фільмів.

Після виходу цього фільму спостерігався значний зростання кількості студентів у вищих навчальних закладах, зокрема в університеті Карпенка-Карого та в університеті Поплавського. Молоді люди почали обирати спеціальність режисури, оскільки стали вірити в реальність створення українського кіно в Україні.

Від того часу, як "Штольня" вперше була представлена на широких екранах, пройшло близько двох десятиліть. За цей період відбулося безліч змін. Ви також пройшли еволюцію як режисер: від художнього кіно ви перейшли до створення напівдокументальних стрічок. Що стало поштовхом до такої трансформації?

- Мої фільми - наче голлівудське кіно по-українськи. І основна моя мета - щоб українці, сидячи в кінотеатрі, відчували себе повноцінними, щоб розуміли, що у нас теж є своє кіно класне.

Раніше наша конкуренція полягала не лише у змаганні з голлівудськими стрічками, але й з російськими фільмами. Коли українці дивилися російське кіно і називали його «батьківським», мене переповнювало обурення. Я мріяв про те, щоб наше кіно виглядало набагато більш вражаюче.

Влітку 2022 року, перебуваючи вдома, я замислився, яким чином можу внести свій вклад у розвиток країни як режисер. І ось тоді мені спало на думку, що це можливо через документальне кіно. Проте я не є документалістом. Мої колеги підтвердять, що це зовсім інша спеціалізація, яка має багато спільного з журналістикою.

Тоді в мене виникла думка: "Чому б не взяти ті історії, які викликають у мене мурашки по шкірі, і спробувати втілити їх у життя своїм способом? Давай подивимося, до чого це призведе". Так з'явилася моя перша розповідь під назвою "Іди за мною".

Це - документальний фільм про першу у світі рятувальну операцію дроном.

Ми зробили цю історію у вигляді фільму, і вона потрапила на CNN: приїхали репортери і зробили ексклюзивний матеріал про те, хто стріляв у цих цивільних, як це відбувалося, використали кадри з нашої стрічки. Усі мої американські друзі мені написали, що бачили цей сюжет.

І знаєте, в чому найбільша була перемога? Його поставили в ефір після розмови Путіна і Сі Цзіньпіна, де Путін розказував яка їхня армія крута, як вони діють у рамках закону, а потім - склейка і російська армія просто вбиває цивільних. Це спрацювало як контрпропаганда.

Це був мій дебют у світі документального кіно. Я підійшов до створення фільму з нетрадиційної перспективи — це документальний трилер. Пам’ятаю, як одного разу хтось заявив: "Любомир, я б на дрон зняв набагато ефектніше". Я відповів: "Але це ж не моя зйомка, це знімав командир, який керував цією операцією".

- Ваш новий фільм про війну "Ми були рекрутами" викликав чимало обговорень. Дехто вважає його вражаючим, але є й ті, хто висловлює незадоволення, зазначаючи, що "співвідношення між очікуваннями та реальністю становить приблизно 2 до 10". Яка ваша реакція на ці відгуки?

Я — творчий режисер, який прагне створювати те, що чекає на нас у майбутньому, а не обмежуватися лише тим, що існує сьогодні.

Мене дуже вабить ідея, щоб наші військові виглядали подібно до американських. Якщо звернути увагу на голлівудські фільми, стає очевидно, що це справжня пропаганда американського війська. Я не вважаю в цьому нічого негативного. Саме Голлівуд сформував образ американської армії.

Вважаю, що наші військові перевершують багатьох у багатьох аспектах. Якби ми мали такі ж технічні та фінансові ресурси, як у Голлівуду, світ зміг би побачити, хто насправді є провідною армією.

Я прагну створити в своїх фільмах таку атмосферу, яка надихатиме глядачів і сприятиме рекрутингу. Багато знайомих після перегляду цієї стрічки вирішили підписати контракт. Люди навіть підходили до нас прямо в кінозалах.

Я також переглянула фільм і відразу ж отримала безліч вражень.

З одного боку мені дуже сподобалася картинка: знято справді круто. З іншого боку, я у фільмі бачу три "Хамві", які їздять центром Києва з військовими в повному екіпіруванні, але в житті я бачу військових, які їздять столицею на "корчах" без будь-якого додаткового спорядження.

Чи не виникає у вас відчуття, що ви презентуєте образ, якого насправді не існує?

Ви не зустрінете "Хамві" на вулицях, оскільки всі вони перебувають на фронті, виконуючи свою місію. Проте я маю бачення і прагну, щоб їх було більше і тут, тому вирішив зафіксувати, як вони курсують Києвом.

Мені зауважують: "О, ви демонструєте класних хлопців на "Хамві", а чому не показуєте, як арештовують людей і саджають у буси?". Я відповідаю: "Навіщо? Щоб знову повернутись до цієї теми?".

Цей фільм був створений з метою надихнути глядачів, адже сьогодні ми відчуваємо брак творів, що здатні пробуджувати в людях натхнення.

Які фільми на військову тематику українські режисери повинні знімати в даний час для західних глядачів?

Необхідно вміло балансувати між різними наративами. Сьогодні варто зосередитися на успішних історіях людей. Американці, зокрема, мають схильність до героїв, адже Голлівуд сформував у них це бажання. Вони обожнюють супергероїв, прагнуть допомагати їм і бути поруч.

- Якщо американці дуже люблять героїв, чому Голлівуд сам досі ще не зняв жодного фільму про українську армію, якою зараз всі захоплюються?

- Перша причина - американська армія не воює в Україні.

Американці очікують на героїв, які здобувають перемоги: голлівудські студії не бажають ризикувати інвестуючи значні суми в фільми про персонажів, які сьогодні можуть бути тріумфаторами, а вже завтра – ні.

Третє - нам не сподобається голлівудське кіно про українську війну, тому що це буде зовсім поверхнева історія, тому що американцям дуже складно буде зрозуміти, хто такий український герой.

Якщо ми не почнемо активно популяризувати переможні історії наших нових героїв і не будемо ділитися ними з усім світом, ми ризикуємо втратити цю можливість.

У 2023 році стрічка, присвячена Олексію Навальному, була удостоєна "Оскара" в категорії "найкращий документальний фільм". Які причини спонукали журі цієї престижної нагороди прийняти таке рішення?

«Оскар» завжди виступає своєрідним контрапунктом до політики американського уряду. Це так відбувається, і я не можу пояснити чому.

У даному випадку, на мою думку, єдине раціональне пояснення полягає в тому, що члени кіноакадемії вирішили: якщо підтримають цю стрічку своїм голосом, це може стати рятівним кроком для конкретної особи.

Крім того, наступного року Україна здобула "Оскар". Це свідчить про певний баланс.

- Як взагалі росіяни почуваються зараз у Голлівуді?

- Ні в якому разі. Просто певні актори виконують ролі злочинців, і на цьому все закінчується.

В основному, Росія практично позбавлена можливостей у Голлівуді, тоді як у Європі її шанси значно вищі. Це підтверджується подіями на цьогорічному Венеційському кінофестивалі. Як відомо, гроші не мають запаху, і Кремль готовий інвестувати значні суми у цю сферу. Вони продовжуватимуть просувати свої проекти на великих платформах, активно лобіюючи їх.

І нам не треба сьогодні намагатися кричати світу, ай, росіяни погані. Це вже факт. Нам треба сьогодні протиставляти їм свої перемоги, своїх класних людей.

Чи усвідомлюють у Голлівуді, що відбувається в Україні сьогодні?

Можливо, ми дещо перебільшуємо наш інтерес до України. Справа в тому, що Сполучені Штати знаходяться на великій відстані, і багато людей там мають труднощі з географією. Не всі знають, де розташована Франція. Це також є елементом американської пропаганди. У школах навчають, що існує тільки Америка, і в ній є все необхідне, а десь далеко є інший світ.

Досить тривалий час ви створювали музичні відео та співпрацювали з артистом Потапом. Він є одним із українських виконавців, які під час повномасштабного конфлікту залишили країну. Яке у вас ставлення до цієї ситуації?

Насправді, подібна ситуація спостерігається у багатьох акторів. Дмитро Ступка та Богдан Юсипчук також наразі перебувають за межами країни. Це їхній особистий вибір.

У нашій стрічці "Ми були рекрутами" є персонаж на ім'я Істок, який висловлює думку: "Ті, хто зараз за межами країни, не мають права повертатися. Нехай залишаються там, нехай насолоджуються своїм життям і займаються тим, що їм до вподоби. Але вони не можуть розраховувати на нашу перемогу і ділити її з нами".

Це може виглядати досить просто: вирушив, потім повернусь. Але так не буде.

Я теж міг залишитися в США. У мене є грін-карта і я через кілька років міг отримати американський паспорт, бути американцем і ходити розказувати всім, що мені пофіг, бо я громадянин іншої країни. Але я дуже люблю свою землю і місія, яку я виконую сьогодні навіть у цих документальних невеликих фільмах, більша, ніж я б зробив п'ять фільмів для Warner Brothers.

Чи матимуть можливість актори та артисти, які під час війни залишили Україну, зніматися у ваших фільмах у майбутньому?

- Ні. І взагалі сьогодні я буду надавати перевагу ветеранам, людям, які тут роблять дуже багато, тому що це - чесно. Тобто люди мають розуміти, що за свої помилки треба платити.

Є особи, які давно покинули країну, але продовжують надавати підтримку. Це – зовсім окрема тема. Існують також ті, хто просто займається своїми справами і не бере участі в житті інших. Я не хочу стверджувати, що їх слід позбавити паспорта; просто вони не заслуговують на те, щоб брати участь у спільному житті українців.

Серед колег, з якими ви співпрацювали на зйомках, є ті, хто вирішив стати на захист батьківщини або приєднався до волонтерських ініціатив. Наприклад, молодий актор Паша Лі, який трагічно загинув у березні 2022 року внаслідок обстрілу в Ірпіні.

Яким же був Павло в ролі актора?

- У нього був величезний талант. Це - український Джим Керрі. Неймовірно талановитий актор. Це той момент, коли в мене не було для нього якоїсь великої ролі, в якій би він розкрився.

Він був надзвичайно оптимістичною та чудовою особистістю. Ми мріяли про великі можливості з ним. Я задумав створити захоплюючу історію, в якій він став би центральною фігурою. Це повинен був бути комедійний проект, сповнений гумору та яскравих моментів.

І коли мені зателефонували, що Паша загинув, я сказав: "Цього не може бути". Я написав Ахтему Сеїтаблаєву, який тоді був там неподалік, питаю: "Це правда?". Він каже: "Так". І в мене просто полились сльози. Я плакав, як мала дитина, не міг себе стримати. Це дуже боляче - втрачати людей.

Через пів року після того, ми зазнали важкої утрати – Артур Світухов, наш дорогий друг з команди, пішов з життя. Його батько боровся на протилежному боці. Це справжня трагедія. Артур служив мінометником, і ця втрата стала для нас ще однією нестерпною раною.

Яка нині ситуація на ринку акторської професії? Чи спостерігається міграція молодих акторів за межі країни?

У нашій галузі зараз спостерігається суттєва криза. Це справді величезна проблема, і, на мою думку, одна з найсерйозніших, з якими ми коли-небудь стикалися.

Дуже багато акторів виїхало. Багато дівчат повиїжджало. Але з дівчатами не така проблема, бо актрис у нас більше, ніж акторів.

Ситуація ускладнюється тим, що не всі актори готові втілювати образ військових. Наприклад, Дмитро Рибалевський. Коли ми працювали над соціальними роликами, мені знадобився актор, здатний виконати роль військового. Це була не проста задача, і я звернувся до Міті. Однак він відповів: "Я не можу це зробити. Не зможу одягнути форму на зйомках, якщо не носю її у повсякденному житті".

Це справді вразило мене. Уявіть собі: актор, який живе в умовах війни, не має багато зйомок, але все ж відмовляється від оплачуваної ролі, оскільки не може з'явитися у формі, яку не носить у повсякденному житті. Я подумав: "Вау, Мітя, це неймовірно!" І таких випадків існує безліч.

- Ви згадали, що певний час соромились говорити, що знімали "Штольню". А чи не шкодували ви, що знімали "Скажене весілля 3", котре критикують за культивування шароварщини, яку намагалася нав'язати Україні Росія?

Кожен кінематографіст має як особисті, так і комерційні проекти. Наприклад, Гай Річі створює власні фільми, але також працює над проектами для великих студій, як-от Дісней, знімаючи адаптацію історії про Аладдіна. Існують роботи, які просто потрібно виконати, незалежно від їхнього характеру.

Не можу стверджувати, що "Скажене весілля" є просто шароварщиною. Це фільм, що відображає життя українського села та його культурні традиції. У нього є своя цільова аудиторія. Такі стрічки також мають право на існування. Проте, звичайно, це не зовсім той жанр кіно, який я створюю.

Які фільми ви б рекомендували тим, хто ще не мав можливості ознайомитись з українським кінематографом?

Хто не є українцями?

Ні, українці просто не мали можливості переглянути жодного фільму, створеного українськими режисерами.

На мою думку, українське кіно вже переглянули практично всі. Але добре, що це так.

Тож, хочу звернутися до тих, хто ще не мав нагоди ознайомитися з українським кінематографом: він дійсно перевершує українські автомобілі. Не бійтеся його! Просто вмикайте і насолоджуйтеся переглядом.

Протягом 20 останніх років в Україні створено дуже багато крутих проєктів. Точно набереться з десяток класних фільмів, з яким ви можете зрозуміти, хто такі українці.

"Тіні незабутих предків" рекомендую глянути. Дуже класна історія. І не тому, що я її зняв, а тому що вона класна просто.

На жаль, українське кіномистецтво ще не має потужної основи. Воно на стадії становлення. Мені дуже його шкода. Якби українське кіно було людиною, я б його обійняв і підтримав, адже воно, нещасне, постійно бореться за своє місце під сонцем, а тут і пандемія, і війна, і ще безліч труднощів.

Сьогодні українським кінематографістам необхідна підтримка більше, ніж будь-коли. Навіть простий перегляд українських фільмів стає важливим внеском у цю підтримку.