Взаємодія з покійниками через штучний інтелект: реальна можливість чи небезпечна ілюзія?
Чи доцільно застосовувати штучний інтелект для комунікації з покійними близькими, а також які ризики це може нести, аналізує РБК-Україна (проєкт Styler), посилаючись на матеріали The Conversation.
Явище, яке дозволяє спілкуватися з померлими близькими за допомогою штучного інтелекту, вже отримало назву "цифрове воскресіння". Ця технологія використовує можливості ШІ для відтворення різних характеристик покійних, таких як їх голос або зовнішність. Хоча це може дати короткочасне полегшення від втрати, воно також піднімає важливі питання на етичному, філософському та правовому рівнях.
На думку науковців, відтворення образу чи голосу покійної близької людини може дати нам відчуття, що ми продовжуємо її існування, або ж формуємо її тінь, яка позбавлена глибини і сенсу.
Суть людської істоти, безперечно, є чимось більшим, ніж просто набір автоматизованих реакцій чи зображення на екрані. Існує велика ймовірність, що цифрова симуляція не зможе в повній мірі відобразити ту глибину та унікальність життєвого досвіду, емоцій і думок, які характерні для людини.
Ключовим аспектом є пам'ять. Цифрове відродження можна сприймати як прагнення зберегти спогади та зберегти в нашій свідомості тих, хто вже пішов з життя.
Проте пам'ять людини не є незмінною - вона відбирає, трансформує, перенаправляє та адаптує інформацію. Коли ми намагаємося відтворити особу в цифровому форматі, ми можемо піддати ризику власні справжні спогади про неї.
На думку науковців, існує ризик виникнення хибних спогадів. Ці спогади можуть бути пов'язані з особою, яка вже відійшла, проте насправді вони є вигаданими.
Ідентичність людини - це складна мережа переживань і стосунків. Коли ми намагаємося когось відтворити, ми будемо намагатися зафіксувати цю особистість. Однак ми створимо швидше ідеалізовану версію, яка буде відповідати нашим власним очікуванням і бажанням.
Смерть являється невід'ємною складовою існування, і процес скорботи є важливим для прийняття цієї втрати. Використовуючи технології, щоб залишатися на зв'язку з померлими, ми ризикуємо порушити цей критично важливий етап. Це може завадити нам продовжувати своє життя і знайти спокій у прийнятті того, що сталося.
Врешті-решт, цифрове воскресіння ставить перед нами нові юридичні виклики. Хто має повноваження визначити, чи варто відтворювати померлу особу в цифровому форматі? Хто надасть дозвіл на це? Яким чином можна отримати згоду особи, яка вже не може висловити свої побажання?
Технології - це завжди бізнес, і перспектива отримання компаній прибутку, втручаючись у щось таке глибоко людське та болюче, як втрата близької людини, викликає додаткові філософські, етичні та моральні питання.
З етичної перспективи, цей вид бізнесу суперечить основним принципам поваги та гідності, які мають бути основою наших людських стосунків. Процес скорботи є глибоко особистим і священним, це шлях до прийняття та досягнення внутрішнього спокою після важкої втрати.
Тому комерційне втручання в цей процес можна розглядати як форму емоційної експлуатації, яка використовує людей в один з найуразливіших моментів їхнього життя. Подібний бізнес може спотворити процес горя.
Мало того, вчені вважають, що в основі цифрового воскресіння лежить глибокий і тривожний парадокс. У своїй спробі наблизити нас до тих, кого ми втратили, технологія стикає нас з неминучою реальністю їх відсутності, змушуючи нас поставити під сумнів не лише природу існування, але й суть того, що означає бути людиною.
