Замінюючи паспорт РФ на ув'язнення: історія навідника з Запоріжжя, який "здавав" українські збройні сили і сприяв окупантам.

Більше 800 осіб в Україні були засуджені за надання допомоги російським військам з початку великої війни. Один з таких випадків - навідник із Запоріжжя, який нині перебуває в слідчому ізоляторі і може незабаром отримати покарання за зраду держави. Чому деякі люди стають зрадниками, що обіцяють вороги за співпрацю та які спонукання стоять за діями навідників - у розслідуванні РБК-Україна.

Війна Росії проти України триває вже близько трьох років, перетворившись на повномасштабний конфлікт. Виглядає так, що Кремль давно втратив будь-які ознаки гуманності, моральності та раціональності, а цілі російського керівництва стали очевидними. Українські населені пункти щодня піддаються обстрілам, внаслідок яких гинуть мирні жителі, а наші військові щодня протистоять атакам армії aggressora на фронті.

Незважаючи на обставини, в країні все ще є особи, які готові підтримувати агресора. Вони наводять ракети на військові та цивільні об'єкти, фіксують техніку і засоби протиповітряної оборони, а також інформують про скупчення особового складу. Зрадники, як правило, керуються двома основними мотивами: фінансовою вигодою чи ідеологічними переконаннями. Служба безпеки України постійно виявляє таких осіб, а суди виносять вироки, які передбачають ув’язнення за статтями "державна зрада" та "незаконна передача інформації про Збройні Сили України".

Починаючи з 24 лютого 2022 року Служба безпеки відкрила понад 3,1 тисячі кримінальних справ за держзраду і понад 580 - за передачу ворогові координат військових та коригування вогню. Тільки за цими двома статтями вже засуджено майже 800 осіб.

Один з таких інформаторів наразі перебуває в Запорізькому слідчому ізоляторі. У 2022 році, через півроку після початку війни, він розпочав співпрацю з російським агентом, передаючи йому важливі відомості. Завдяки зусиллям спецслужб, РБК-Україна змогла поспілкуватися з цим інформатором і дізнатися причини його вчинку.

***

- Що робити, якщо на твоїй території з’явилася армія іноземної держави?

Ось як я це бачу. У 2014 році я відвідав той регіон і не зустрів жодного військового, натомість натрапив на російських добровольців. Водночас я спостерігав, як чимало місцевих жителів також взялися за зброю.

Чоловіка, якого в цьому тексті ми назвемо Віталієм (з метою збереження анонімності - ред.), бачимо перед собою, закинувши одну ногу на іншу, і час від часу перебираючи папери та сигарети в файлі. Він є підозрюваним у справі державної зради, і його привезли на інтерв'ю безпосередньо з СІЗО. "Складний характер. Надзвичайно хитрий. Принаймні, він вважає, що має велику хитрість", - так описують його співробітники СБУ.

Рік тому Віталій увійшов до кімнати, яка була підготовлена для відеозйомки. Ми отримали дозвіл на інтерв'ю та згоду підозрюваного кілька днів до нашого прибуття в Запоріжжя, тому помилок бути не повинно. Віталій зайшов, поклав папки на стіл, розслаблено сів і заявив: "Я не збираюся давати інтерв'ю."

Ми ще деякий час намагаємось переконати його взяти участь у відеозйомці, і під час цього знайомимося. Раптом до кімнати заходить один із співробітників СБУ. "Віталик, у чому справа? Ти ж погоджувався. Розкажи людям, щоб вони знали, як не варто вчиняти, щоб уникнути твоїх помилок". Віталій лише знизує плечима і відповідає: "Можливо, це ідея, але я не готовий. Не хочу цього".

Ми залишаємося з Віталієм у кімнаті, і з часом між нами зав'язується бесіда. Після години виснажливого спілкування ми вирушаємо на вулицю. Віталію надягають наручники і відвозять назад до слідчого ізолятора, а співробітник СБУ, який чекав нас біля виходу, посміхається. "Я ж попереджав, він лише вважає себе мудрим", — говорить він.

Міський чат мешканців Запоріжжя з'явився у Telegram за кілька днів після масштабного вторгнення. Люди знайомилися між собою, ділилися подробицями того, що відбувається і як убезпечити себе. Чат назвали "Единомышленники" і поступово він став наповнюватись користувачами. Хто вони і звідки - невідомо, принаймні про це говорить нам Віталій.

"Я не бажаю, щоб ви мене фотографували, але можу поділитися своєю історією, а ви її передасте так, як запам'ятали," – говорить чоловік, трохи заспокоївшись.

Віталій категорично заперечує всі звинувачення, які висувають йому. За його словами, у чаті "Единомышленники" він лише обмінювався думками і нічого більше. Він починає з фрази: "Ми лише спілкувалися". Навіть коли ми намагаємося дізнатися, хто такий "Misha Куликов" (ім'я змінене для збереження анонімності - ред.), на його обличчі не видно жодних емоцій. "Він просто сказав, що живе в Запоріжжі або його області, ось і все".

"У мене було все, навіть рецепт хліба я для нього готував, адже він просив, тож я зробив це за відео, крок за кроком. Я спілкувався з ним, як з будь-якою звичайною людиною, без жодних сумнівів. Тому й висловлював деякі думки, які, можливо, варто було б утримати при собі..." - зізнається Віталій.

Затриманий Віталій (зображення: скріншот з відеоматеріалу РБК-Україна)

Речі, які "не треба було, може" говорити - це координати військових частин, скупчення техніки та засобів протиповітряної оборони. Особливо протиповітряна оборона. Росіяни полюють за ППО досить винахідливо. Один з них - Михайло (або Misha) Куликов, учасник, а, як пізніше з'ясується, і творець чату "Единомышленники" і, за сумісництвом, представник військової розвідки РФ.

Спершу у Віталія складається чітка логіка: він глибоко любить Україну, не спілкувався з іншими, нічого не передавав і його патріотизм викликає повну впевненість. Народившись у Донецьку, він переїхав до Києва в 2000 році. Зі своїх 55 років 35 років присвятив роботі в автосервісі. У 2014 році він повернувся до Донецька, щоб "відновити огорожі на могилах своїх близьких".

"Для мене вже тоді було ясно, що ця війна добром не скінчиться. Не можна, якщо одна людина обирає одну точку зору, а інша - іншу, вирішувати суперечку війною. Я служив в Азербайджані у 87-89 році, саме тоді, коли там відбувалися всі ці події у Нагірному Карабаху та Сумгаїті. Я бачив людей на площі Леніна, так званий майдан.

Від цього моменту Віталій починає "плисти" у своїх переконаннях. Його позиція спочатку залишається чітко "жовто-синьою", але з часом поступово переходить в інші відтінки. Паралельно розгортається історія про "запорожця" Кулікова, який з місцевого мешканця раптово стає росіянином. Віталій, який раніше стверджував, що не знав національності свого співрозмовника, несподівано виявляє свою позицію.

У чаті "Однодумці" було чимало росіян. Я спілкувався з одним хлопцем і запитував його, що вони насправді роблять, коли стався обстріл, який потрапив у Криву бухту та вразив багатоповерхові будинки на набережній. Я запитував: "А куди ви взагалі стріляли?"

Віталій постійно змінює теми розмови — від рецепту хліба, який він поділився з російським розвідником, до "референдуму" в Донецьку. Його позиція є досить гнучкою та чуйною; він здатний пристосуватися до настроїв співрозмовника. Якщо під час допиту в СБУ чоловік відповідав строго і прямолінійно, то тут, на вільному просторі, де йому дали можливість подумати, Віталій міркує. І в результаті приходить до висновку, що в Україні "в певному сенсі" триває громадянська війна.

Віталій не може зрозуміти, що краще говорити, і яка риторика йому більше підходить. Спочатку він називає українців "махновцями", бо "ми - волелюбні та непокірні". І Володимир Путін, якби спочатку це зрозумів, не нападав би. Потім каже, що росіяни - це ті ж українці, і якби до них на територію зайшла армія іншої держави, то стали б "усією країною".

- Отже, ми дійшли до Курська. І в усій країні ніхто не піднявся.

- Ну, це вже їхня справа, можливо, вони вважають, що Курськ - це лише невеликий фрагмент...

У досить хаотичному діалозі важко було постійно повертатися до головної теми - справи, через яку Віталій опинився в СІЗО. Проте в процесі розмови чоловік проходить трансформацію: від тихого незадоволення, коли його звертаються російською, до агресивних висловлювань, де він сам називає військових ЗСУ "недобитими". Це усвідомлення виникає спонтанно, а згодом слідує зізнання, яке вражає.

Запрошуйте стільки спостерігачів, скільки забажаєте, але проведіть референдуми. Якщо дійсно багато людей у Донецьку підтримують це, тоді вибачте. У 2014 році більшість була на стороні Росії. Давайте будемо чесними – це завжди була російська територія. Нам ці землі фактично подарували. Але атмосферу завжди відчували як у Росії.

Від Віталія, який зайшов до кімнати, сів на стілець і з гордістю оголосив, що не має наміру говорити, залишилося небагато. Перед нами сиділа особа, що виголошувала шаблонні фрази та пропагандистські гасла, типу "Росія - наддержавна сила, і ми повинні враховувати її думку". Моментами було навіть кумедно, наскільки тривіальною і поверхневою виявилася його логіка. Він продовжував безперервно видавати стандартні формулювання та вдаватися до "вотебаутизму" (мовний прийом, коли, ухиляючись від теми, співрозмовник ставить питання про щось зовсім інше, починаючи з "А що з приводу?.." - ред.). І, звісно, не обійшлося без згадки про Америку.

Пошкоджений внаслідок атаки російської ракети будинок у Запоріжжі (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

- А Росія не має права диктувати, що нам робити? А диктує.

Ну, Америка не може дозволяти собі нав'язувати свої умови Афганістану, чи не так?

Ми в даний момент обговорюємо приклад конфлікту між Україною та Росією.

- Росія вважає себе наддержавою так і є. Нікуди від цього не дінешся. Така політична картинка світу склалася після Другої світової, і поки що нічого не змінилося. Я розумію, що захід все життя мріяв її роздробити, зменшити, але поки що цього не буде. І з цим треба зважати.

У цьому контексті чоловік постійно підкреслює, що навіть якщо він і висловлювався про "Мішу" Новікова, то це було помилкове твердження, і він ніколи не мав на меті когось скомпрометувати. Його любов до України залишається незмінною, в той час як ненависть до росіян лише посилюється. Згідно з обвинувальним актом, за яким Віталія звинувачують, йому може загрожувати до 15 років за ґратами. Коли ми намагаємося підбити підсумки нашої розмови і запитуємо його про його думки з цього приводу, він, хоча й фактично визнав свою провину, заперечує свої справжні мотиви. Відповідь виявилася цілком очікуваною.

За кожен вчинок необхідно нести відповідальність, навіть за безглуздість. Проте спосіб цієї відповідальності може бути різним.

А скільки років ви б оцінили для себе?

Я б нічого не просив для себе. Я одразу на суді висловився: якщо є шанс, візьміть мені браслет, надайте інструменти і гараж. Я швидко впораюся з цим.

Віталій надіслав своє перше повідомлення російському військовому 9 жовтня 2022 року, згідно з даними, отриманими з його телефону. У повідомленні він зазначив: "З *** з'явилося багато катерів, завантажені не можу сказати, бо темно. Є кілька тихохідних, проект "***", їх майже не чути, коли вони проходять".

Ще одна дата - 11 жовтня. У цьому повідомленні йдеться про те, що в одному з населених пунктів Збройні Сили України розгорнули артилерійську батарею, а також додається карта з позначеною локацією. Згадка про "недобитих ЗСУ", про що говорив сам Віталій, надійшла 15 жовтня. Під час спроб виправдатися, чоловік пояснював, що мав на увазі бійців полку Азов "зі свастиками", які в ньому викликають ненависть до німецьких загарбників часів Другої світової війни. Насправді, виглядало це так:

"До речі рано вранці був результат все з ***, дівчинка продавщиця на *** живе, на роботу йшла спостерігала, при повному параді рюкзаки за спиною і сумки в руках, думаю це мешканці колишньої бази ***, що їли в *** і чомусь не добиті, але тепер вони в невідомому напрямку звалили за її описом не менше ***".

Було ще кілька повідомлень, зміст яких загалом схожий - координати, наведення та спроби порахувати, скільки у ЗСУ техніки. Відрізняється тільки останнє повідомлення - у ньому Віталій зізнається, що йому тривожно: "все давай, до речі катери в *** повернулися, та й не особливо там їхній особовий склад щось постраждав, більше цивільних налякали, не знаю таки хто стріляв, але толку ніякого, подумай про чат, тривожно мені.

Тон та суть комунікацій не залишають місця для виправдань, або, як у випадку з риторикою Віталія, для спроби представити себе в дурному світлі. Цей чоловік цілком усвідомлював свої дії та їх мету. Це підтверджує й один із оперативників СБУ, який займався "розробкою" навідника.

Чоловік блукав вулицями Запоріжжя, шукаючи та спостерігаючи за об'єктами систем протиповітряної оборони. Він фіксував на камеру, йому вказували на потенційні локації цих підрозділів, транспортних засобів чи самих засобів ППО. За різними приводами та вигаданими історіями він потрапляв у ці місця та передавав зібрані дані до Росії.

Крім того, під час допиту в СБУ Віталій сам зізнається, чому і з якою метою він виконував вказівки противника на свою користь.

Чи вам щось обіцяли за це?

- Чи пов'язане це з моєю допомогою? Насправді, йшлося тільки про те, що я зможу виїхати з України.

Чи відчуваєте ви дискомфорт в Україні?

- Ні, я мав особисті проблеми.

Особисті проблеми - відсутність паспорта громадянина України. Як з'ясувалося, Віталій з 1991 року не має документа, який визначає його як підданого української держави. У розмові з нами він і сам про це говорив і навіть скаржився - мовляв, намагався здобути паспорт, але так і не зміг, йому всюди відмовляли та натякали на хабар. Як чоловік понад 30 років прожив у країні нібито без документів - залишається лише здогадуватись.

"Цей чоловік – справжній шахрай. Ми дізналися, що він користувався фальшивими документами та був залучений до шахрайських схем. Його мотиви більше пов'язані з фінансовою вигодою, ніж з будь-якими ідеологічними переконаннями", – зазначає джерело в СБУ.

Затримання Віталія (фото: скріншот з відео РБ-Україна)

Віталія затримали влітку. На відео він іде вулицею і, почувши крик: "Працює СБУ!" покірно лягає на землю. У ті дні, коли навідник посилав координати представнику ворога, його місто, де він жив, обстрілювали. З 8 на 9 жовтня російська армія вдарила ракетою по багатоповерховому будинку, внаслідок чого загинуло 17 людей.

Важко зрозуміти будь-яку людину, яка підтримує агресора. Ще важче зрозуміти мешканця держави, який підтримує агресора, який напав на нього. Віталій - на жаль, далеко не єдиний приклад. Навідників, зрадників, колаборантів та гауляйтерів ловлять регулярно. Кимось рухає бажання заробити, іншими - ідеологічні мотиви. І який із цих двох варіантів дивує більше - відповісти складно.