Як музей у Кропивницькому перетворився на притулок для митців

Кропивницькі митці та всі охочі долучаються до арт-проєкту "Портрети сучасників на тлі війни"

Художньо-меморіальний музей видатного українського митця першої половини ХХ століття Олександра Осмьоркіна здатен зацікавити навіть тих, хто не має особливого інтересу до мистецтва. Музей розташовується в елегантному будинку з яскравими архітектурними деталями. Ця будівля, зведена у 1899 році в стилі цегляного модерну за проектом архітектора Якова Паученка, який був дядьком Осмьоркіна, є важливим архітектурним пам'ятником. Саме тут митці збираються для проведення художніх студій. Кореспондентка Укрінформу мала можливість відвідати одну з таких зустрічей.

Портрети сучасників на фоні війни

Цей будинок втілює в собі мистецький дух, і це не тільки завдяки музейним експонатам та речам, що належали Олександру Осмьоркіну. Він завжди був осередком життя, наповненим захоплюючими бесідами, дитячим сміхом і виконаннями музичних творів від найталановитіших артистів.

Олександр Осмьоркін провів свої дитячі та юнацькі роки в цьому місці, де відкрив для себе світ мистецтва. Спочатку його зацікавлення склалися навколо театру: він активно долучався до домашніх вистав, які включали як сценки з українського повсякдення, так і класичні твори Шекспіра та Шиллера, не оминаючи й лялькові спектаклі.

Згідно зі спогадами сучасників, батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно володів українською мовою і часто вживав українські прислів'я та приказки. Він також збирав унікальні зразки народної творчості, частина з яких була представлена у каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року. Таким чином, незважаючи на спроби Росії привласнити творчість та ім'я художника, його коріння та виховання безсумнівно українські. Художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна був заснований у 1994 році.

Внаслідок повномасштабної війни життя в музеї зазнало кардинальних змін. Деякі експонати тепер презентуються в онлайн-форматі, що змусило нас адаптувати підходи до організації заходів. Проте одне залишається незмінним: музей продовжує бути місцем зустрічі творчих особистостей.

День, коли в музеї мала відбутися чергова зустріч, видався надзвичайно спекотним. На вулиці панує метушня, але варто тільки зачинити важкі двері, як одразу поринаєш у інший світ: тут тиша, прохолода та м'яке, приглушене світло. Воно ніби виходить з-під ніг, з цокольного поверху, який під час війни став надійним укриттям. Тому ми й прямуємо туди. Проте тиша виявилася оманливою — шуршання олівців і пензлів все ж відчувається в повітрі.

Зустріч відбувається під проводом художниці та провідної наукової співробітниці музею Ольги Краснопольської. Хоча вона не веде сам процес під час творчої зустрічі, всі організаційні аспекти покладено на її плечі. Ольга ділиться думками про те, що відразу після 24 лютого 2022 року подібні заходи виконували переважно роль підтримки, тоді як сьогодні вони стали чудовою нагодою для спілкування з поетами, письменниками та музикантами.

Загалом арт-проєкт "Художні студії" має понад десятирічну історію. Із 2022 року його почали реалізовувати на тему "Портрети сучасників на тлі війни".

Спочатку я розробила цей проєкт як практичну ініціативу. У нашому місті не існувало простору, де художники могли б збиратися, малювати з натури чи створювати портрети. Я вирішила, що самостійно створю такий простір. Завітала до музею, де ще не працювала, і запропонувала організувати студії. І з радістю отримала підтримку, - ділиться Ольга.

ПІДСУМКОМ РОБОТИ З ВІЙСЬКОВИМИ СТАЛА ВИСТАВКА "НЕПЕРЕМОЖНІ"

Художниця розповідає, що вибір портрета як жанру для своєї роботи не випадковий, адже він вважається одним із найскладніших напрямків у живопису. Через практику в портретному живопису митці прагнуть досягти вишуканості й природності у своїх творах. Таким чином, головною метою стало бажання вдосконалити свої технічні навички та майстерність.

- Через місяць-півтора після початку повномасштабного вторгнення ми почали просто приходити до музею, бо тут і укриття, й спільнота митців. Приїхали художники з Дніпра, Харкова... Що робити художнику, крім волонтерства, коли починається війна? І ми почали малювати. Спочатку одне одного, а потім запрошували натурників. Народилася ідея малювати портрети людей під час війни, те, як людина переживає війну. Перший проєкт був пов'язаний із військовими, рятувальниками, саперами, волонтерами. Нас сильно підтримувало спілкування з військовими. Думаю, їх також, тому що це - новий досвід. Ми й до шпиталю їздили, - розповідає мисткиня.

Підсумком роботи з військовими стала виставка "Непереможні", яку презентували 22 серпня 2022 року. Заслужений художник України, педагог та мистецтвознавець, один із засновників художніх студій Андрій Надєждін розробив логотип для афіші виставки. Її основна частина й нині експонується в меморіальному залі музею. У жовтні 2022-го Андрія Надєждіна не стало, студії стали на паузу.

Втрата Андрія Михайловича стала справжнім потрясінням для нас. Ми перестали зустрічатися та створювати. Проте під час війни кожен з нас має виконувати свою роль, адже всі ми важливі. Тож ми почали запрошувати людей з різних професій до нашої студії. У цьому році ми вирішили зосередитися на мистецтві. Поки один позує, інший читає вірші, розповідає цікаві історії або навіть розігрує сценки. Ми запрошуємо поетів, музикантів, акторів та просто людей творчих професій. Мені дуже цікаво спілкуватися з ними, адже щоразу відкриваєш нові грані особистості і життя, можливо, навіть глибше. Іноді ти знаєш людину лише як митця, а під час спілкування розумієш, що перед тобою стоїть не лише творча особистість, а звичайна людина, - ділиться своїми думками Ольга Краснопольська.

Сьогодні для художників позує композиторка, музикознавиця, кандидатка наук, заслужена діячка мистецтв України Марина Долгіх. Вона викладає у Кропивницькому музичному фаховому коледжі.

Ми вже давно підтримуємо дружні стосунки з художниками і маємо кілька спільних творчих проєктів. Спершу нашу хорову диригентку запросили на портрет, а тепер і мене. Раніше я відчувала страх перед такими запрошеннями і навіть відмовляла. Але згодом мої студенти, які також закінчили художні школи, почали зображати мене. Вони насправді талановиті практикуючі художники. У мене вже є три портрети: два з них реалістичні, а ще один - шарж, який вийшов просто чудово! Сидіти на одному місці не так вже й важко, адже ми паралельно спілкуємося про творчість, плани... Сьогодні ми в основному обговорювали музику та проєкт з участю Національного президентського оркестру "Симфонія Криму", - ділиться пані Марина.

Відповідаючи на запитання про те, чи задоволені натурники результатом, Ольга Краснопольська зазначає, що це залежить від обставин.

- У більшості випадків людей цікавить сам процес, спостерігати за роботою художника. У нас є як професійні художники, так і аматори, й просто початківці. Окрім портретної схожості, вони інколи ставлять перед собою іншу мету: спіймати ритми, знайти кольорові плями, відшукати особистий стиль. Різні виходять результати. Але зовсім засмучених людей не було. Бути натурником - це ще й можливість пізнати себе з іншої сторони, - каже.

"Коли розпочався конфлікт, це місце стало для нас укриттям."

Тим часом на полотнах та в альбомах уже в прямому сенсі щось вимальовується. Один із художників, Дмитро, ділиться своїми думками про те, чим для нього є такі заняття:

- По-перше, зустрічаємося з друзями, у нас склалася творча тусовка. Тобто ми об'єднані загальним інтересом: любимо фарби, олівці й компанію одне одного. Спілкуємося і ділимося досвідом. Стараємося хоч двічі на місяць збиратися. Кожен працює самостійно, у своїй техніці, темпі, манері. Можна навіть прийти й нічого не робити, просто поспілкуватися. Головне - що ми працюємо з живою людиною. Я більше люблю жіночий портрет, хоча вмію малювати й чоловічі, - ділиться Дмитро.

Ольга Краснопольська додає, що жінки все ж частіше позують, а чоловіки рідше на це погоджуються.

Інший митецтво, Роман, ділиться своїми спогадами про те, як з раннього віку захоплювався живописом. Сьогодні заняття в студії стали для нього чудовою можливістю повернутися до улюбленої діяльності.

- Я тут, тому що мені цей жанр більше подобається. Закінчив художню школу, в житті загалом займаюся будівництвом. І вдома малюю, але тут - компанія, - каже Роман.

Ірина розповідає про важливість майстерень у перші дні повномасштабної агресії Росії проти України.

- Ми зустрічаємося в музеї, хоча можливо обрати й затишне кафе. У кожного з нас є своя унікальна історія, пов'язана з цією будівлею. Для когось це була перша виставка, для інших – творчі студії. Цей будинок має особливу магію. Як деякі місця сповнені релігійного значення, так тут панує атмосфера творчості. Це місце стало для нас спільним, адже ми зібралися до Віти Василівни (директорки музею, - прим.) та Андрія Михайловича. Нам це було важливо. Коли розпочалася війна, саме це місце стало для нас порятунком, - ділиться вона.

Художні студії завжди відкриті для всіх бажаючих. Достатньо лише знайти соціальні мережі музею та дочекатися оголошення про наступну зустріч. Сьогоднішній день вже добігає кінця. Художники завершають свої творіння. Марина Долгіх уважно оглядає роботи, і з боку це виглядає так, ніби діти розкривають подарунки, затамувавши подих від захоплення. Модель та художники завершують процес з вдячністю, усмішками та спільними фотографіями на фоні своїх портретів.