Яка батьківська помилка може призвести до нещастя дитини: така ситуація стає все більш поширеною.

Гіперопіка може стати тягарем для дитини.

Прагнення батьків убезпечити свою дитину від усіх можливих негараздів, страхів, побутових травм та розчарувань є цілком природним. Проте іноді ця турбота може зайти занадто далеко і перейти в гіперопіку, що ніколи не приносить позитивних результатів.

Сьогодні можна часто спостерігати, як мати в транспорті намагається посадити свого 13-річного сина, адже він ще дитина. Або ж вона активно захищає своїх досить дорослих дітей у публічних місцях.

Проте, це ж маленька дитина! "Це ж для малюка" та інші подібні фрази. У мережі навіть існує хештег "яжемати", що активно використовують такі мами. З одного боку, можна жартувати та висміювати таких матусь, але з іншого - вже сформувалося ціле покоління, виховане в такій атмосфері.

Сьогодні вони запитують, чому 18-річний підліток "нічого не бажає" або "повністю залежний". І не усвідомлюють, що основна проблема полягає у вихованні. Адже дитину не навчали справлятися з труднощами, досягати цілей і прагнути до чогось.

Батьки брали участь у кожному аспекті життя своїх дітей, відвідували спортивні заняття, навчання, допомагали з хобі. І вважали, що вони найкращі у світі, виховують краще за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.

Розчарування можна описати як почуття глибокої незадоволеності чи смутку, яке виникає, коли реальність не відповідає нашим очікуванням або сподіванням.

Батьки часто мають ясне уявлення про те, якою повинна бути їхня ідеальна дитина, і можуть вважати себе ключовим фактором або основою для досягнення цієї мети.

Проте час іде, і батьки поступово усвідомлюють, що їхня дитина не завжди відповідає їхнім уявленням про ідеал, що викликає у них почуття розчарування.

А коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почувається невдахою та нещасною.

Тривога і напруга

Гіперопіка завжди супроводжується "виховною гіперактивністю". Батьки записують своїх дітей на численні гуртки та секції, часто не враховуючи справжні бажання малюка. Це поступово призводить до стресу у дитини, а її рівень тривоги стає подібним до того, що відчувають її батьки.

Батьки, які надмірно дбають про своїх дітей, часто з труднощами ставляться до їхніх помилок. Вони прагнуть виховати відповідальних особистостей, здатних уникати помилок і невдач. Однак таке прагнення є недосяжним.

Нездатність до поразки

У житті кожної дитини мають бути миті, коли вона стикається з невдачами. Це допомагає їм навчатися на власних помилках. Діти, які виховуються в умовах надмірної опіки, часто стають своїми найсуворішими критиками. Батьки встановлюють такі високі стандарти, що коли дитина усвідомлює їхню недосяжність, вона може впасти в депресію і почати саморуйнування.

Дослідження, проведене Королівським університетом в Онтаріо, виявило, що одним із найгірших наслідків гіперопіки є те, що діти віком від 7 до 12 років практично не мають уявлення про те, що таке грати на свіжому повітрі та спілкуватися з однолітками. Це призводить до їхнього невдоволення життям.