Під час захисту Києва я завершував читання курсу для студентів, присвяченого історії життя Вадима Прокопця — заступника комбата та викладача університету.
Наступна оповідь присвячена майору Вадиму Прокопцю, який виконує обов'язки заступника комбата у складі одного з підрозділів Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Перед початком масштабного вторгнення військовий працював викладачем у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Він має ступінь кандидата фізико-математичних наук та обіймає посаду доцента.
Як це — вести лекції в умовах оборони Києва? І чому, попри наявність броні, Вадим все ж вирішив приєднатися до військових?
Цю інформацію він поділився з нашими журналістами.
"Протягом чотирьох днів ми практично не відпочивали, займаючись створенням батальйону."
Моє рішення вступити до лав Збройних сил не сталося спонтанно. У 2018 році в нашому районі був створений батальйон територіальної оборони, і один знайомий запросив мене приєднатися. Того ж року я підписав контракт резервіста. Я регулярно відвідував вишколи та навчання, що проходили в батальйоні. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, я вже чітко знав, куди мені слід йти, яку посаду обіймати та де знаходиться моя зброя.
Зображення: Наталія Кравчук / АрміяInform
Коли вторгнення у 2022 році почалося, я з першого дня включився в роботу. Був заступником начштабу батальйону з моброботи -- приймав людей до нас на службу... Ми чотири дні взагалі не спали, формували батальйон.
З 2022 року я невпинно працюю в цьому підрозділі. Виконував функції оперативного чергового командного пункту, а також обов'язки заступника начальника штабу та командира роти. Наразі я займаю нову позицію — заступник командира батальйону з артилерії.
Підрозділ наш торік з липня виконував завдання на Харківщині: це Стрілече, Красне, Мороховець, Липці. Там ми прикривали державний кордон. Я не скажу, що інтенсивні бої там були, але постійні обстріли дошкуляли.
Потім нас перекинули на Донецький напрямок, з 93 бригадою були в Кліщівці, Андріївці. Ми там вели бої два місяці. Потім була ротація, далі знову -- Кліщіївка. Потім на Лиман перекинули. А після цього з 5 окремою штурмовою бригадою виконували бойові завдання під Бахмутом, потім -- Сумщина на кордоні з Курською областю... Тому скажу, що в нас батальйон має дуже хороший бойовий досвід.
Зображення: Наталія Кравчук / АрміяInform
"Навесні 2022 року я планував здати свій підручник до друку, але він досі залишився вдома... чекає, поки закінчиться війна."
Перед початком масштабного вторгнення я займав посаду доцента кафедри оптики на фізичному факультеті Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Моя посада досі залишається за мною... До речі, лише два дні тому, будучи у відпустці, я заглядав на свій рідний факультет.
На самому початку,
У березні 2022 року мій університет надав мені необхідні засоби захисту — бронежилет і шолом. Це була неймовірно важлива підтримка в той час.
Я є автором і співавтором навчальних матеріалів та підручників, розроблених спеціально для студентів з дисциплін, які я викладав.
Я підготував ще один підручник, але не встиг його опублікувати. Це стосується аналогової електроніки. Рукопис вже завершений, залишилося лише внести останні правки і відправити до видавництва. Планував здати його на друк навесні 2022 року, але він досі лежить вдома, не вистачає часу довести справу до кінця. Чекаю на завершення війни.
Мій досвід у галузі електроніки виявився надзвичайно корисним під час служби: наш взвод безпілотних систем зіткнувся з проблемою бракованих плат ініціації підриву для FPV-дронів. Проаналізувавши плату, я виявив причину несправності і успішно відремонтував їх, що дозволило нам використовувати ці плати під час бойових операцій.
До речі, один з моїх колишніх студентів, якого я навчав, з'явився у нашому батальйоні. Це сталося в самі перші дні, наприкінці лютого 2022 року, коли відбувався набір до підрозділу. Тоді в нас було світломаскування, було досить темно... Я тримав у руках купу документів і підсвічував їх телефоном, щоб бачити, що пишу. Запитую наступного, яке у нього прізвище. Він відповідає: "Ананьївський". Я зупинився, адже це прізвище мені здалося знайомим. А він каже: "Так це ж я, ваш студент!.." І до того ж, цей студент прийшов до нас разом із батьком.
Згадалася ще одна цікава деталь. Коли проходила оборона Києва, в моєму університеті звернулися до мене з проханням завершити викладання курсу "Вступ до аналогової електроніки". І що ж залишалося: проводив заняття вечорами, використовуючи Zoom.
...Зазначу, що я з самого початку мав статус викладача. І він все ще залишається в силі. Але, знаєте, моя мотивація дуже проста. Я усвідомлюю, що якщо росія прийде сюди, то не залишиться ані українських університетів, ані української освіти, ані української науки — нічого. Тому я ухвалив рішення взяти до рук зброю.
