Конфлікт не лише про історію: як суперечка між Україною та Польщею перейшла на новий рівень
Протестні акції поляків, які псували українське зерно (фото від 25 лютого 2024 року), залишилися в історії, однак питання у двосторонніх відносинах залишаються невирішеними.
І в Польщі, і в Україні добре пам'ятають безпрецедентну підтримку та допомогу, яку надала офіційна Варшава та польське суспільство українцям у перший рік масштабної російської агресії. Однак війна триває, створюючи економічні труднощі не лише для України. Політики, залежні від своїх виборців, у кожній країні намагаються захистити передусім свої економічні інтереси, часто на шкоду захисту свободи та демократії в регіоні.
Те, що відбувається в Україні протягом останніх трьох років, для звичайного європейця є менш зрозумілим, ніж власні повсякденні проблеми, на які впливає війна.
У Польщі усвідомлюють небезпеку, яку представляє Росія, і підтримують перемогу України.
Проте це усвідомлення не завжди супроводжується відповідними діями.
Популізм став звичайною практикою в політиці.
Минулий рік виявився непростим для польсько-українських взаємин.
Попри те, що Польща продовжує підтримувати Україну у війні, розпочатій Росією, з 2023 року виникло багато проблем, які кидають тінь на цю підтримку.
Заборона на українські сільськогосподарські товари, блокування кордонів та політичні вимоги щодо історичних питань не додають оптимізму у формуванні партнерських відносин між цими двома країнами.
"Європейська правда" публікує редагований текст статті, підготовленої порталом для українців у Польщі "Наш вибір", яка пояснює, що відбувається та чому проблеми у двосторонніх відносинах не зникли зі зміною влади у Польщі.
Без перемоги України не можливо уявити стабільний мир на європейському континенті. Інтереси Росії несумісні з демократією та стабільністю в Європі, тому вона не зупиниться лише на Україні. Польща неодноразово демонструвала своє розуміння цих базових принципів. Рік 2022, коли почалася повномасштабна війна, став, без перебільшення, найкращим роком у співпраці та відносинах між Польщею та Україною.
Утім, з плином часу розуміння головної загрози дещо маргіналізується.
Крім того, Україна зупинила російську агресію, звільнила північні області, а також Харківщину та частину Херсонщини.
І хоча 2023 рік виявився не простішим за 2022-й (Росія взялася знищувати українські об'єкти енергетичної інфраструктури, поволі просувала лінію фронту, у той час як Україні вкрай бракувало озброєння, а США зволікали зі схваленням фінансування допомоги) - відчуття загрози у частини партнерів було вже не таким гострим.
На цьому тлі почали з'являтися перші ознаки напруженості у польсько-українських взаєминах.
Першим тривожним дзвінком стали висловлювання польських експертів та політиків після візиту Володимира Зеленського до Варшави, які акцентували увагу на "невдячності українців за надану поляками допомогу".
Цю ідею активно просувала крайня права партія "Конфедерація", яка відома своєю підтримкою проросійських наративів щодо України, і це не стало несподіванкою. Однак багатьох здивувало, що представники уряду та партії влади "Право і справедливість" також почали поширювати цю ідею.
Тоді для багатьох, як в Україні, так і в самій Польщі, залишалося незрозумілим, якою саме мала бути ця "вдячність". Адже український президент, урядовці, парламентарі та суспільство постійно виражали свою вдячність за польську підтримку. Симпатія до поляків та польської держави в Україні значно зросла, що підтверджували соціологічні опитування. Верховна Рада ухвалила спеціальний закон, який надає додаткові правові та соціальні гарантії для громадян Польщі в Україні. Для жодної іншої національності такого закону не існує.
Також Україна надала дозвіл польським фахівцям на пошукові роботи вбитих УПА поляків в 1945 році, в колишньому селі Пужники на Поділлі. А для польської сторони це має дуже високе значення.
Ми ще раз звернемося до історичних питань через їхнє велике значення для польського суспільства та політиків, але варто зазначити, що навіть у цьому випадку жест Києва не приніс очікуваних результатів.
На противагу, попереду чекало загострення історичної кризи.
Те, що криза в двосторонніх відносинах посилюється, для багатьох в Україні стало очевидним після запровадження Польщею ембарго на українську аграрну продукцію.
Нагадаємо, що з блокуванням росіянами навігації з українських портів постала проблема експорту з України продукції, передусім зерна. У 2022 році Євросоюз підтримав Київ і дозволив експорт зернових через країни ЄС, скасував квоти на безмитну торгівлю та лімітовані дозволи на перевезення для українських транспортних компаній.
Але за рік преференції для України стали викликати дедалі більше обурення польських фермерів та перевізників. Спершу були звинувачення у постачанні до Польщі дешевшого технічного зерна, далі - у маскуванні постачань до Польщі під транзит. І хоча ці твердження не підкріплювались фактами, у польських медіа набули популярності твердження, що українська сільгосппродукція "залила польський ринок".
Політики також підлили олії у вогонь.
Польські посадовці не раз робили заяви, що містили лише безпідставні звинувачення, позбавлені фактів та контексту.
Тут ситуація загострилася з боку української влади: на Генеральній Асамблеї ООН у США Володимир Зеленський, хоч і завуальовано, але досить недипломатично, звинуватив Польщу у "співпраці з Росією". Ця заява викликала хвилю обурення не лише серед польських політиків, але й у суспільстві. У відповідь польський прем'єр-міністр оголосив, що Польща тимчасово призупиняє військову допомогу Україні, аргументуючи це тим, що країна вже надала значну допомогу й тепер потребує зміцнення власних збройних сил.
Слід зазначити, що 2023 рік у Польщі був роком парламентських виборів, на яких правляча партія "Право і справедливість" зазнала поразки. Вибори привели до перемоги коаліції опозиційних сил, які змогли сформувати більшість у парламенті.
На виборчий період напруга знову зросла до свого максимуму - у Польщі відбулися масові демонстрації польських перевізників, які вимагали скасування пільг для українців, у той час як прикордонні пункти пропуску були заблоковані для вантажівок.
В Україні на той час панували надії, що зміна уряду в Польщі допоможе вирішити кризу у відносинах між країнами. Проте, навіть після виборів, проблеми залишилися невирішеними.
Понад те, нова польська влада фактично виправдовувала злочинне нищення українського майна - незаконне висипання вантажу зернових із вагонів та вантажівок. Це сталося вже згодом, коли за страйком перевізників розпочався страйк фермерів.
Ці протестувальники, змінюючись один за одним та лише з незначними перервами, утримували польсько-український кордон заблокованим аж до березня цього року.
Хто постраждав від цього? Не лише українці.
Українська економіка зазнавала значних втрат через блокаду кордону. Крім того, це негативно вплинуло на постачання волонтерської допомоги для військових в Україну, спричиняючи затримки.
Але статистика польського експорту до України свідчить, що в цей період впав також польський експорт. Від дій польських блокувальників постраждали польські підприємці, продукція яких дійсно таки "залила" український ринок.
Ще одна деталь: під час цього загострення у Польщі говорили лише про "засилля" української продукції, хоча реальність абсолютно заперечувала цю тезу. Але голосів, які з цифрами і фактами пояснювали, що ситуація є іншою, у Польщі було вкрай мало. Політики з нової коаліції також долучилася до тих, хто поширював неправдиві наративи.
До речі, неправильні сподівання стосовно зміни політики з приходом нової влади в наших двосторонніх відносинах не є новим явищем. Варто лише згадати, як свого часу в Польщі відреагували на поразку Порошенка і перемогу Зеленського, сподіваючись на "розв'язання історичної суперечки з Україною" - але це так і залишилося нездійсненним.
Історична тематика - одна з найбільш вразливих сторін польсько-українських стосунків.
Минулий час вже давно вийшов за рамки інтересів лише фахівців, перетворившись на знаряддя в руках політиків. 2024 рік ознаменувався ще більшим загостренням ситуації в цьому аспекті.
Діалогу з Україною тут і не шукають: заяви із претензіями та звинуваченнями до України польських політиків та політичні кроки (наприклад, постанова польського Сейму про 81-ту річницю вшанування польських жертв волинських подій) вибудувані абсолютно у руслі диктату та монологу.
У Польщі дотримуються думки, що Україна повинна беззастережно погодитися з польським трактуванням історичних подій, які стосуються обох націй.
Ще одне твердження з польської сторони полягає у тому, що Україна нібито ввела офіційну заборону на ексгумацію останків жертв волинських подій. Однак це є маніпуляцією, адже насправді такої заборони не існує.
Проблема з видачею дозволів на археологічні розкопки існує вже давно. Заборона на видачу таких дозволів була введена у 2017 році у відповідь на знищення місць пам'яті українців у Польщі. Однак з 2019 року про повну заборону вже не йдеться – один з дозволів був наданий після домовленостей між президентами. Пізніше Київ погодився остаточно зняти мораторій за умови, що польська сторона повністю відновить меморіальну таблицю з прізвищами українських вояків на могилі на горі Монастир. Цю таблицю вандали розбили ще у 2015 році, а місцева влада повністю знищила у 2020 році.
У жовтні 2020 року, напередодні візиту польського президента до України, таблицю частково відновили, але без зазначення прізвищ та напису "Полягли за вільну Україну". Польська сторона тоді заявила, що прізвища будуть повернуті на могильну плиту лише після проведення ексгумаційних робіт, які мали на меті підтвердити наявність поховання вояків УПА. Таким чином, проблема залишилася невирішеною.
Однак у 2022 році виникли надії на розв'язання цієї проблеми.
У червні 2022 року український міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко і його тодішній польський колега, міністр культури та національної спадщини Пьотр Глінський підписали спільний Меморандум про співпрацю у сфері національної пам'яті. У меморандумі йдеться про "співробітництво держав в розшуку, ексгумації, похованні, відзначенні, легалізації, реконструкції та правовій охороні місць вшанування та поховань" і зазначається, що його виконання має розпочатись після тримісячного періоду після скасування воєнного стану в Україні (бо багато долучених до цього питання перебувають у лавах ЗСУ).
Також протягом першого року повномасштабної війни, навіть під час вшанування жертв подій на Волині часів Другої світової війни (у Польщі це офіційно вважають "геноцидом польського народу, вчиненим українськими націоналістами"), не лунали гучні політичні звинувачення на адресу України.
Однак у 2023 році обставини докорінно змінилися.
Як з'ясувалося, в Польщі багато хто сподівався, що Україна прийме польську історичну версію подій, відмовиться від вшанування діяльності УПА та ОУН, офіційно їх засудить, а також усуне всі обмеження на проведення пошукових робіт польськими організаціями.
Очікування, які повністю не відповідають українським реаліям і розумінню суті партнерських відносин.
В Україні також існували хибні сподівання щодо того, що новий урядовий альянс буде менш завзятим у питаннях історичних конфліктів з Україною.
Ця помилка виникає через нерозуміння значення теми "Волині" та історичних питань для Польщі.
І в суспільстві, і в політикумі Польщі утворився консенсус щодо спільного бачення волинських подій часів Другої світової війни, тому в Києві варто бути готовими, що будь-яка зміна влади у Польщі не призведе до зміни волинського дискурсу. Він може бути більш або менш голосним - але нікуди не зникне.
Утім, вибори дійсно можуть підсилювати історичний дискурс, що цікавить частину електорату. У 2025 році у Польщі відбудуться президентські вибори, тож слід очікувати на зростання ваги історії в польсько-українських відносинах. При цьому, не лише праві та крайні праві партії, а й ліберальні сили використовують історичні теми, борючись за симпатії виборців.
Днями Україна стала свідком цього.
Невдалий вислів українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, де він вжив фразу "українські території" щодо південно-східних регіонів Польщі, де компактно проживали виселені під час операції "Вісла" українці, спершу викликав у Польщі обурення правої опозиції, а потім до нього долучилися і представники коаліції.
Попри спробу українського МЗС залагодити та виправити слова свого очільника, зараз розкручується спіраль звинувачень та емоційно-агресивних випадів на адресу України, і це не сприяє розв'язанню реальних проблем, які стоять перед державами-сусідами.
Якщо Польща і Україна дійсно прагнуть сформувати партнерські відносини, де диктати та ультиматуми залишаться позаду, кожній стороні слід уважно слухати одна одну.
Партнерські відносини будуються на виконанні обіцянок та повазі. А наразі ми бачимо, що образи і комплекси (з обох сторін, хоч таки частіше вони артикулюються польською стороною) перманентно домінують у наших стосунках.
Україна, протистоячи російським військам, захищає не лише свої території, але й Польщу. Мова йде не тільки про те, що у випадку падіння України, Польща опиниться перед аналогічною загрозою. Важливо також зазначити, що без тісного партнерства між Україною та Польщею Росія матиме більше можливостей для домінування в нашому регіоні.
Сильні і самодостатні держави мають вміти, захищаючи власний інтерес, робити це так, аби не послаблювати свою безпеку.
У патовій ситуації, яка складається, обидві сторони повинні знайти сміливість і зробити крок назад у своїх суперечках: Польща має усвідомити, що в історії з Україною вона допускалась до злочинних дій, і не боятись про це говорити вголос, так само як і Україна має прийняти факт, що в українські історії українці були не лише жертвами, але й злочинцями. Якщо обидві країни зуміють проявити таку сміливість, то це значно послабить вплив спільного ворога Росії на наші двосторонні відносини.
Минуле не повинно стояти на заваді сучасності та майбутньому. Особливо важливо пам'ятати, що коли історичні теми стають частиною політичного обговорення, то часто йдеться не про об'єктивні факти, а про популізм, маніпуляції й прагнення завоювати прихильність виборців.
Тож варто, щоб найболючішими темами продовжували займатися фахівці, бо політики більше підіймають градус ненависті, аніж сприяють вирішенню суперечок. Роблячи крок назад, варто пам'ятати, що не все в історичних дослідженнях вже зроблене фахівцями. Щоправда, через війну Росії проти України багато українських істориків не можуть займатися своєю роботою, адже виконують свій громадянський обов'язок у лавах ЗСУ.
Отже, як можна помітити, конфлікти справді ускладнюють вирішення історичних спорів. Було б корисно, якби в Польщі також усвідомлювали цей факт.
Ольга Попович,
