Без кіно — без клопотів. Офіс легких рішень у русі!
Урізання бюджету на культуру, заплановане на наступний рік, особливо боляче позначиться на фінансуванні кіновиробництва. Може, влада прислухалася до вимог кіноробів "гроші від кіно - на дрони"? Навряд чи. То навіщо вбивати одну з найпотужніших галузей пропаганди під час війни?
Загальне зниження фінансування культури, заплановане в бюджеті на 2025 рік, вже викликало обурення серед свідомих громадян, хоча наразі це обговорюється переважно в соціальних мережах. Питання державної підтримки культурних інституцій та їх розвитку стали актуальними ще до повномасштабного російського вторгнення, і залишалися проблемними під час війни, а також до Революції Гідності. Однак зменшення витрат на культуру в умовах війни за нашу ідентичність виглядає, м'яко кажучи, не найкращим рішенням, особливо на фоні пропозицій створення нових, громіздких та беззмістовних міністерств, що лише призведе до появи нових бюджетних посад для чиновників.
Проте значне, майже чотириразове зменшення бюджету Держкіно заслуговує на окрему дискусію. Чому це так важливо? Тому що українське кіномистецтво та всі аспекти, що з ним пов'язані, уже тривалий час знаходяться в центрі уваги небайдужих громадян. Цей інтерес, як правило, супроводжується як прямими, так і непрямими скандалами.
Почнемо з непрямої скандальності. Вона базується на реакції соцмереж та висновках критиків і численних блогерів та влогерів (авторів відеоконтенту) щодо кожного нового українського фільму. Реакція ця здебільшого негативна, а критика замість аналізу, яким критика й має бути, обмежуються критикою в буквальному розумінні цього слова. Мовляв, назнімали чергового гівенця, ще й державним коштом, провалилися в прокаті, себе не окупили, це вам не Голлівуд тощо.
Пряме обурення викликане звинуваченнями представників кіноіндустрії у корупційних практиках і розкраданнях. Що стосується Держкіно, то тут мова йде про корупційні схеми та лобізм інтересів окремих осіб, продакшн-компаній і медіагруп. Під час керівництва Пилипа Іллєнка, фінансування кіноіндустрії зросло в кілька разів, а кількість нових фільмів щорічно збільшувалася. Наприкінці його терміну, у 2018 році, в бюджеті було закладено рекордні 508 мільйонів гривень на виробництво фільмів, що в середовищі кіно називали просто "пів'ярда". Проте, паралельно з цими позитивними змінами, почали з'являтися публікації та телесюжети, які викривали зловживання серед кінематографістів.
Першим аспектом, який було озвучено, стало завищення бюджетів, а також невідповідність між задекларованими витратами та фактичними ринковими цінами на послуги. На другому місці зазвичай вказували на упереджене ставлення до оцінки проєктів, представлених на державних пітчінгах. Навіть зміна Пилипа Іллєнка на Марину Кудерчук, яка відбулася на тлі скандалу, що викликав протести в кіноспільноті, не змогла змінити ситуацію. Таким чином, зміна осіб у керівництві не призвела до покращення результатів.
Масштабне вторгнення практично зупинило кіновиробництво в Україні, і це зрозуміло. Але вже за кілька місяців кінороби почали оживати. Крім документальних проєктів, запускалися в роботу й художні. Один із них - "Буча", і він єдиний потягнув за собою скандальний шлейф. Бо інші, запущені з нуля - "Лишайся онлайн", "Конотопська відьма", "Крашанка", "Уроки толерантності" - подібного не спровокували. Адже не бралися за очевидно тригерну тему. Хоча перші два - теж про російську окупацію Київщини. І, що цікаво, лише "Уроки толеранності" мали державну підтримку. Решта стрічок створювалися недержавним коштом. Проте уже в бюджеті-2024 заклали 634 з хвостиком мільйони гривень, навіть більше за згадані вище "пів'ярда". Чим підштовхнули продюсерів, котрі ще рік тому обходилися недержавними грішми, йти на пітчінг і й вигравати значно більші суми.
Отже, на другому році масштабної війни бюджет спромігся знайти кошти на підтримку національного кіновиробництва. Але вони й спровокували скандал, котрий вийшов за межі локальної кіноспільноти. Причому, за моєю версією, саме цей скандал і став причиною радикального скорочення на потреби галузі з 634.7 до 204.1 мільйона. З яких на зарплати працівникам Держкіно йде 30 мільйонів, а на виробництво лишається 173 мільйони. Що, по суті, дорівнює нулю та маргіналізує й без того майже зруйновану галузь.
Якщо коротко, сталося наступне. Рішення про розподіл коштів на кіно із бюджету-2024 мала приймати Рада з державної підтримки кінематографії. Активна частина кіноспільноти, яку один мій співрозмовник охрестив "кіноопозицією", була незадоволена цим складом Ради вже після її призначення. Кіногалузь, згідно з численними заявами кіномитців, контролювалася безпосередньо Офісом Президента і пріоритети були за тими, хто наближений особисто до Андрія Єрмака.
Той, хто не знає, можливо, не усвідомлює, що він є колишнім продюсером і чинним членом Європейської кіноакадемії, що свідчить про його глибоку зацікавленість у кінематографі. Принцип "чужі тут не ходять", який йому близький, охоплює не лише кіно, а й інші сфери. Однак до закінчення терміну діяльності Ради не існувало юридичних підстав для оскарження її роботи. Але в 2023 році каденція завершується, і нові вибори Ради не проводяться, залишаючи її в складі старих членів. Відповідно, саме ця Рада займалася розподілом рекордних бюджетних коштів.
Хоча... ці рекорди не зовсім такі вже й вражаючі. Адже "пів'ярда" гривень у 2018 та 2024 роках – це зовсім різні суми, ви ж погодитеся. За нинішнім курсом долара, ця сума навіть менша, ніж шість років тому. Проте це – кошти, які дозволяють кінематографістам повернутися до своєї професії та створювати фільми для внутрішньої та міжнародної аудиторії. Кіно завжди було і залишається потужним інструментом для популяризації важливих для кожної країни ідей. Для України, що перебуває у стані війни, кіно стало такою ж важливою зброєю, і я зовсім не перебільшую.
Тим не менше, кілька десятків кіномитців виступили й досі виступають... проти фінансування виробництва кіно. Причина: юридична нелегітимність Ради, до якої було чимало питань. Звучали заклики передати ці кошти на потреби ЗСУ, що оформилося в коротке: "Гроші з кіно - на дрони!" Тим не менше, пітчінг цього року провели, переможців визначили, але водночас Верховний Суд визнав Раду з державної підтримки кінематографу нелегітимною. Тож Рада склала повноваження, схвалення результатів пітчінгу підвісили до обрання нової Ради - проте опозиція все одно вимагає не визнавати його результатів. І якщо так станеться - кіна не буде. Від слова зовсім. Ні для кого.
Отже, є підстави для того, щоб уявити таку ситуацію. Нова Рада, яка зіткнулася з тими ж питаннями, що й її попередники, затвердить результати пітчінгу, і переможці отримають всі нагороди. Однак, щоб уникнути повторення незручних моментів, витрати на кіновиробництво зменшуються до мінімуму. Творці фільмів опиняються в ще гіршій ситуації, ніж у 2010 році, коли на підтримку кіногалузі в бюджеті було передбачено близько 90 мільйонів гривень. Але якщо порівнювати ці суми в доларах, то нинішні заплановані 204.1 мільйони виявляються майже втричі меншими за ту суму.
Підкреслені коментарі на кшталт "так вам і треба, досить знімати халтуру за рахунок платників податків, досить паразитувати на бюджеті, досить красти гроші у власні кишені, навчіться знаходити фінансування для кіно деінде" насправді відображають пролетарську ненависть до буржуазії. Це нагадує сцени, коли сільські люмпени танцюють у дворі панського маєтку, розпалюючи його вогнем. Не розумію, скільки ще потрібно пояснювати, що, так, дійсно, до нещодавнього часу розподіл коштів на кінематограф був не зовсім оптимальним, і це характерно для будь-якої сфери, де обертаються бюджетні гроші. Але в наступному році кінематографу не буде ні для кого. І чи варто витрачати час на такі пояснення?
Не можу зрозуміти, кому виграє від того, що кіноіндустрія, особливо для широкої публіки, опиниться під загрозою зникнення. Але те, що цю складну галузь вирішено ліквідувати, аби позбутися виникаючих проблем — це безсумнівно. Інакше важко пояснити значні фінансові вливання, які були зроблені минулого року, коли війна все ще триває, а також різке скорочення видатків на цю сферу в наступному році.
